Марко Кейк - Кіт, Наталя і комод для білизни, Марко Кейк

Справа була вже по-темному. Наталя ганяла муху. Вона не хотіла її вбивати, тим більш тепер, коли побачила жителів комоду. 
- Давай, давай, лети собі. – казала вона, відчинивши мусі двері на вулицю. – Запишися на гурток. Знайди хобі. Займись пілатесом. Облиш мене в спокої. Ось дивись – мухобійка. Шануйся. 
Муха пристала на пропозицію і відлетіла. Наталя зайшла до квартири, замкнула двері, і, за звичкою, почимчикувала перевірити на ніч, як там її братва.
 У сусідів було незвично тихо. Дашка назбирала данину і подалася до дружків по еліксир радості. А в комоді хтось плакав. Таке, як гноменя. 
Наталя обережно відчинила шухляду.
На галявині не було вогнища – тільки розкидане вугілля та хмиз. Гноми, ельфи та інші створіння стояли купкою під ліском, а перед ними... 
Перед ними лежала звичайна підтала сніжка, брудна, кособока, тобто, не лежала – погойдувалася, звівшись на дві криві ніжки-палички. Хтось зліпив її та вставив дві палички-ніжки, дві палички-ручки та два камінчики замість очей. Замість рота у неї була рожева нитка, яка огидно рухалася і звивалася, коли сніжка розмовляла.
- Сюди іди. – промовила сніжка гонористо. – Сюди. Ближче.
Тато-гном вийшов вперед. 
- Ну, що, повірив мені? Я ж казала – кінець вашому вогню. Все. Назавжди.
 Гном стояв, схиливши голову, і важко дихав. Світлячки над галявиною металися,  мерехтячи, ніби ось-ось мали згаснути. 
- Мій холод – непереборний. - вела далі сніжка. – Я – снігова королева. Я знищу все.  
Певно, той, хто її ліпив, перечитав темного фентезі, і воно якимось чином через руки передалося.  
– На коліна. – сказала сніжка. 
 Гном опустився на коліна. 
 - Ноги мені цілуй. Целуй мнє ногі. – почувши ці слова, багато хто скрикнув та затулив руками вуха. Білі мишки розплакалися, одна фея втратила свідомість. Чорна чаклунська мова була болісною в цьому світі. Сніжка це зрозуміла. 
- Дозволь моєму сину піти, - попросив гном.
- Нєт, пусть рєбьонак смотріт. 
 Господи, та невже її Дашка зліпила? І голос, і слова Дашчині. 
- Припини. – спокійно сказала Наталя. Нервувати через брудний сніжок, що розмовляє? Та зараз. 
«Снігова королева» побачила її, та не оцінила масштабів лиха. Вона звикла до страху та покірності. А боялися ж не її саму – бруду та холоду, який вона несла. Простягла вперед ручку-гілочку. 
- О. Чілавєк. Прінєсі мнє льод із халадільніка. Бистра! 
Від цього знудило ще двох фей. Сніжка огидно вишкірилася, втупившися Наталі прямо в очі своїми невиразними очицями-камінцями, а та просто... 
Ляп. 
- Не можна кричати на людину, у якої в руці мухобійка. – повчально сказав тато-гном і підвівся. Його ще потрушувало ознобом. Всіх потрушувало. Та однією проблемою беззаперечно стало менше. 
Наталя підняла мухобійку. Під нею – розплесканий брудний сніг, камінці, гілочки, нитка рожева.
- І жоден світлячок не зникне... – промовила тихо мишка Мі, витираючи оченята білосніжною хусточкою.
 - Розтягуйте її, хлопці! - закричало бадьоро мале гноменя. - Швидше, бо знову зростеться!
І перше побігло до залишків «королеви» з гілочкою, щоб розгрести сніг. Скоро про сніжку нагадували лише плями вологи на землі і краплі води на траві.
- А тепер давайте малину їсти! – голосно і радісно, ніби нічого не було, сказала мама-гном. -  Ви не повірите, яка гарна малина у нас вдалася!
Тут було літо, тут завжди квітло літо...
Малина і справді вдалася гарна, солодка, велика. Наталя аж пожалкувала, що вона гномівська, в масштабі один до дванадцяти. 
- Віднести б її Дашчиній малій, Зої. Та вона не для людей.
Гноми тільки плечима знизали і перезирнулися.