Світлана Бонд - Ігри в помсту, Світлана Бонд

Здебільшого кожен поверх заселявся студентами певної спеціальності педагогічного університету. Бували непередбачувані ситуації, коли на поверх філологів могли поселити знавця історії чи біології. Бідний студент почувався не у своїй тарілці, але й втекти не міг через відсутність вільних місць. Добре, що ті жахливі часи минули, і адміністрація гуртожитку стала уважніше стежити за розподілом студентів по кімнатах.

- Так, - Аня відкинула телефон і зосередила всю увагу на новій знайомій.

- Мова?

- Тільки англійська.

- Добре. Виходить, усі пари в нас спільні. Тоді я просто зобов'язана проінформувати тебе.

З довгого монологу сусідки Аня зрозуміла, що в цьому університеті достатньо ходити на пари, робити розумне обличчя й інколи відповідати, щоб отримати залік автоматом. Самонавчання цінується більше, тому на день у середньому дві-три пари, за рідкісним винятком. Заняття відбуваються в другу зміну, немає постійного розкладу, та й аудиторії часто змінюються. Викладачі - не звірі, навмисно валити не будуть. Для початку цього достатньо: складно, незрозуміло, але звикнути можна.

- Є ще запитання? - Лєра сиділа на ліжку і рилася в чорній сумочці. - Хоча, думаю, ти вже розібралася.

- Так, на екскурсію по гуртожитку в мене вчора було багато часу.

Коли її заселили, а це було о восьмій вечора, у кімнаті нікого не виявилося. На поверсі теж підозріло тихо, але так навіть краще. Аня швидко розібрала речі, пройшлася коридорами й тільки коли почулися п'яні крики та музика, вона вирішила повернутися.

Її вразив затишок кімнат, набагато кращий, ніж у попередньому гуртожитку. Нові ліжка зі світлого дерева, зручні матраци, компактні тумбочки. Посеред кімнати стояв стіл і пару стільців. У кутку поруч із дверима - величезна шафа для одягу, а з протилежного боку - столик для готування і холодильник. Кімната розрахована на три особи, але, враховуючи, що два ліжка зміщені, а третє пустувало, Аня зрозуміла, що вже якийсь час майбутня сусідка по кімнаті насолоджувалася життям на самоті. Вибір був не великий, тому Аня зайняла ліжко біля вікна, про себе зазначивши, що це сонячний бік - ідеальне місце для читання.

Єдиним недоліком були таргани, які зрідка з'являлися і викликали в Ані неприємні відчуття. Як будь-який інший студент, вона вже змирилася з їхньою присутністю, але продовжувала кривитися при кожній їхній появі.

- Ти готова? - запитала Лєра. - Ходімо?

Аня піднялася з ліжка і почала взувати кеди.

- Так.

- Екскурсовод Валерія до ваших послуг, - вона взяла нову знайому під руку. - Поки є час, поводжу тебе по універу, там заблукати можна.

3

П'ятиповерхова будівля університету, виконана у світлих тонах, знаходилася за п'ять хвилин ходьби від гуртожитку, що в погану погоду не могло не радувати. Лєра та Аня крокували по доріжці, а легкий вітерець грав з пасмами їхнього волосся, приносячи запах свіжої хвої від парку навпроти. Тонкі стовбури ялин і беріз, під якими розташувалися численні лавки, створювали затишний куточок для відпочинку. Це місце також вважалося курилкою, і окрім студентів туди часто приходили викладачі, серед них і декан, на пару якого так поспішали дівчата.

За перепустками вони зайшли в будівлю і попрямували вгору сходами. Аня слухала довгі пояснення нової подруги та озиралася навкруги, роздивляючись стіни, де висіло безліч плакатів на різну тематику.

До початку пари дівчата встигли обійти всі п'ять поверхів, іноді зупиняючись поруч із важливими об'єктами. За цей час Лєра встигла показати деканат, актову залу, місце відпочинку на другому поверсі, їдальню, бібліотеку, основні аудиторії, та кабінети, яких бажано уникати.

Вони повернулися на третій поверх до потрібної аудиторії, де вже зібралася більшість студентів з потоку - чоловік п'ятдесят. В очікуванні викладача вони позіхали, кривилися і, поглядаючи на час, сподівалися за двадцять хвилин піти, якщо декан не з'явиться на парі.

Аня роздивлялася нові обличчя й вслухалася в розмови про те, хто як провів літо. Друга половина обговорювала вчорашній інцидент.

Лєра відійшла, аби не слухати їхні дурні плітки. Вставляти свої теорії й сперечатися не стала - це нічого не змінить. Головне - перетерпіти, скоро про це забудуть.

- Це все наші? - Аня відволікла її запитанням.

- Майже весь курс. Але ми з ними не часто будемо бачитися, - Лєра закинула сумку на плече й оглянула присутніх. - З наших тут тільки ті дівчата, - вона вказала на компанію розфарбованих одногрупниць. - І ще кілька людей, усього п'ятнадцять. Могло бути більше, але нас розділили на дві групи.

- А ті хлопці, що вранці приходили? - Аня завагалася, підбираючи слова. - Ви так добре спілкуєтеся. Вони вриваються до тебе в кімнату без стуку...

- Ага, а що не так?

Аня розгублено стиснула губи:

- Це ненормально.

- Можливо, - Лєра невизначено кивнула. - Але Влад - мій брат-близнюк, а Коля - найкращий друг. Я не можу їх не пустити. І до речі, вони теж навчаються з нами.

- Брат? - насупилася Аня. - Ніколи б не подумала. Ви навіть не схожі.