Світлана Бонд - Ігри в помсту, Світлана Бонд

Їхня звичка нахабно вриватися в чужу кімнату вже нервувала. Хотілося висловити невдоволення з цього приводу, але доброзичливе обличчя, що повільно наближалося до неї, збило з пантелику.

- Привіт, мене Коля звати.

Він простягнув руку, а Аня випадково зависла, роздивляючись його обличчя. Привернув увагу незвичайний відтінок бурштинових очей і гарна посмішка. Русяве волосся укладене назад, у класичних штанях і сорочці він був чимось схожий на бізнесмена.

- Мене - Аня.

Вона подала руку у відповідь, але не встигла потиснути, бо Влад, котрий стояв поруч, виплюнув їй у долоню жуйку. Якимось дивним чином вона не відскочила, а прилипла між її пальців. Цей жарт знищив весь позитивний настрій. Аня підняла очі на Влада і ляснула його по плечу.

- Приємно познайомитися, - процідила вона, тільки вже не тому милому хлопцеві, котрий хоч якось намагався дотримуватися правил етикету, а Владу.

Прибравши руку з плеча, помітила, що жуйка тепер на його чорній кофті. Дрібниця, а приємно.

- Радуйся, що не у волосся, - зловтішалася вона. - А то від твоєї шевелюри нічого не залишилося б.

- Не дістанеш? - подав голос Влад.

Таких натяків стосовно зросту Аня ще не чула. Щось оригінальне. Він і справді був набагато вищим і, ймовірно, пишався цим. Їм довелося зустрітися ще вчора в туалеті, вже тоді своєю поведінкою він викликав якусь неприязнь. Усім своїм виглядом показував, наскільки йому начхати. Темне розпатлане волосся, байдужий погляд, потерті чорні джинси, такого самого кольору худі, на ногах - дивно зашнуровані конверси.

Аня проігнорувала знущання, сіла на своє ліжко і заткнула їхні розмови навушниками.

Влад тим часом відліпив жуйку від тканини й пробігся очима по кімнаті. Зупинився на сестрі, яка так само безтурботно спала, розвалившись на двомісному ліжку в позі зірки. За кілька секунд у його голові промайнула сотня найжахливіших способів розбудити людину, але він не встиг вибрати найдієвіший, бо його випередив Коля.

Сівши поруч з Лєрою на краю ліжка, він підняв другу подушку і поклав їй на обличчя, злегка натиснувши. Спочатку дівчина навіть не реагувала, але через кілька секунд, коли повітря в легенях стало бракувати, вона почала розмахувати руками, намагаючись звільнитися. Тоді Коля прибрав подушку і помітив на собі її розгніваний погляд.

- А, знову ви, - незадоволено буркнула Лєра і потягнулася за телефоном, що виконував функцію дзеркала. - Кімнатою помилилися?

- Типу жартуєш? - Влад зобразив криву посмішку.

- Намагаюся відвернути увагу від мого не нафарбованого обличчя.

Хлопці одночасно зреагували на її зайву одержимість зовнішністю.

- У нас із тобою одні гени, тож ти не можеш мати поганий вигляд, - зазначив Влад.

- Ти завжди прекрасна, - того ж моменту випалив Коля.

Її червоні очі й опухле від нічних ридань обличчя не робили її гіршою. Тільки до болю гнітила думка, що, можливо, не одну годину вона провела, безшумно ридаючи в подушку.

- Ви чого прийшли? - запитала Лєра, повільно натягуючи на себе ковдру. Незабаром вона закривала половину обличчя, виглядали тільки очі.

- До пари залишилося менше години, - нагадав Влад. - Збирайся.

- Я вчора ходила. Можна сьогодні я не піду? - в знак протесту вона сховалася з головою.

- Пам'ятаєш, про що ми вчора домовлялися?

Вона пробурчала щось невиразне, а брат схопився за край ковдри біля її ніг і різко потягнув на себе, знаючи, що це бадьорить за секунди. В дитинстві допомагало і зараз спрацювало.

Лєра вскочила.

- Гаразд-гаразд, я зрозуміла. Але ви чому так рано?

- Переконатися, що ти йдеш, - сказав Влад. - Ну і в нас справи.

- А після пар ми хотіли поритися в речах Філа, - додав Коля.

- Ви ще цього не зробили? - здивувалася вона.

- Знаєш, якось трохи не до цього було, - зауважив Влад і рушив до дверей. - Побачимося в універі.

Махнувши рукою, він вийшов. Коля за ним.

Коли двері зачинилися, Лєра підірвалася з ліжка і побігла до дзеркала. За рекордно короткий термін спромоглася привести себе до ладу, подумки дякуючи виробникам косметики за допомогу. Світле волосся, яке вона час від часу підфарбовувала, накрутила великими локонами, дістала туфлі на високих підборах і вдягнула бежеву сукню-футляр, яка ледь доходила до колін.

Інколи Аня підіймала очі з телефону на сусідку і в якийсь момент захоплено визнала, що ця дівчина - справжнісіньке втілення жіночності. І ніщо в її зовнішньому вигляді більше не нагадувало ту заплакану сусідку, якою вона була півгодини тому.

Тоді ж і Лєра згадала про її присутність.

- Привіт, - вона відвернулася від дзеркала. - Вибач за той мороз... у нас друг помер.

Аня кивнула. Вже чула, до того ж сама особисто бачила.

Після короткого знайомства Лєра перейшла до найважливішої теми.

- Ти ж із філологічного?