Анастасія Kовальська, Аріна Вільде - Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде

— Куди ти знову йдеш?

Бачу, як напружуються його щелепи.

— Це не твоя справа, Юля.

— Як це не моя справа? Ти мій чоловік!

— Фіктивний шлюб, пам’ятаєш? — В голосі сарказм, і це ламає мене ще більше. — Поговоримо, коли я повернусь.

— Ні, не підеш! Ти тільки приїхав. Знову до неї?

Обличчя змінюється, наче я його вдарила. Мабуть, теж на межі. Все, що накопичувалося роками, виривається назовні, як вулкан, що прокинувся після довгого сну.

— Що ти сказала?

— Ти знову йдеш до своєї коханки? — кричу, не стримуючи емоцій. — Я більше не можу терпіти ці зради! Ти обіцяв, що наш шлюб буде хоча б взаємоповагою, але ти порушив усе!

Підходить до мене. В очах блискає гнів.

— Юля, ти справді хочеш зараз обговорювати це? Ти взагалі розумієш, у що влізла?

— Якщо ти зараз поїдеш, не повертайся. В останній раз попереджаю... Ніякого "пізніше" не буде!

Чоловік різко хапає мене за руку і заштовхує назад у дім. Хватка міцна, майже болісна.

— Що ти собі надумала, люба? — хриплий голос проникає у вени, розтікаючись отрутою. — Думаєш, я дозволю  ставити мені ультиматуми в моєму ж домі?

— Відпусти! Не торкайся. — кричу, але він не слухає. Обличчя перекошене від злості, в очах палає вогонь. — Захар, ти мене лякаєш!

— І маєш боятися! Що, справді думала, що я буду слухати твої істерики і підлаштовуватись під тебе?

Він відпускає мою руку з такою силою, що я ледь не падаю на підлогу. В темних очах блимає щось майже дике, і я відчуваю, як страх стискає серце.

— Ти не можеш так зі мною поводитись. Ти ж не маєш права ставитися до мене як до нікчеми.

— Ти заслуговуєш тільки на те, що маєш. Повагу треба заслужити, а не випрошувати.

— Я ненавиджу тебе! І я піду, зрозумів?

— Ти моя дружина, Юля. І ти будеш робити те, що я скажу. Інакше... — він не закінчує речення, але погляд говорить більше, ніж слова.

— Інакше що? Ти будеш продовжувати мене принижувати і ламати?

— Інакше ти зрозумієш, що я можу бути набагато гіршим, ніж ти собі уявляєш.