Вподобайка - Містичні історії, Вподобайка

У старому будинку, який належав родині Гудрідж протягом поколінь, було величезне старовинне дзеркало, яке займало цілу стіну вітальні. Всі вважали, що воно було там ще до того, як збудували сам будинок, наче дзеркало обирало собі дім, а не навпаки. Дзеркало мало темну, глибоку поверхню, яка не просто відбивала, а ніби затягувала погляд у себе, створюючи відчуття, що за його поверхнею існує інший світ — світ тіней і таємниць.

Анна, молода жінка, яка нещодавно успадкувала будинок від своєї покійної тітки, спочатку не надавала дзеркалу великого значення. Проте вже через кілька тижнів її почало непокоїти дивне відчуття. Вона помітила, що іноді її відображення виглядає трохи інакше — очі в ньому були темнішими, а на обличчі з'являвся слабкий натяк на лихий усміх, який вона не пам'ятала, щоб зображувала. Одного разу, коли вона розчісувала волосся перед дзеркалом, їй здалося, що її відображення продовжує рух, навіть коли вона зупинилася. Це тривало лише мить, але залишило глибокий страх у її душі.

З кожним днем Анна все більше усвідомлювала, що в дзеркалі щось не так. Одного вечора, коли вона вже лягала спати, їй здалося, що чує легкий звук з вітальні — наче щось шкрябає з іншого боку дзеркала. Серце забилося сильніше, але вона змусила себе піти й перевірити. У вітальні було темно, і лише місячне світло ледь освітлювало дзеркало, яке здавалося неприродно чорним. Анна побачила своє відображення, але щось у ньому було не так: обличчя виглядало змученим, очі порожніми. І тут відображення раптом зловісно посміхнулося і сказало тихим голосом: "Допоможи мені".

Анна заклякла на місці, не вірячи своїм очам і вухам. Вона підійшла ближче, намагаючись зрозуміти, чи це їй привиділось, коли раптом побачила, як її відображення підняло руку і доторкнулося до поверхні скла з іншого боку, ніби намагаючись вийти. Вона відчула моторошний холод, що пронизав її до кісток, коли скло почало пульсувати, неначе було живим. Вона відійшла назад, але не могла відвести погляд. Її відображення почало витягуватися з дзеркала, ніби хтось намагався витягти її в інший світ.

Анна спробувала вибігти з кімнати, але двері зачинилися з оглушливим тріском. Дзеркало наповнилося туманом, з якого почали випливати примарні постаті. Вони здавалося закручувалися навколо Анни, шепочучи щось нерозбірливе, але в кожному шепоті відчувався страх і розпач. Вона кинулася до дзеркала, намагаючись розбити його, але її рука просто пройшла крізь скло, як крізь воду. Раптом її затягнуло всередину, і вона відчула, як її тіло стало важким, а свідомість — розмитою.

Коли вона нарешті відкрила очі, то побачила себе всередині задзеркалля — темного світу, схожого на викривлену копію її власного дому. Все виглядало так само, але в кольорах були присутні тільки відтінки сірого і чорного, і все наче потопало в тумані. Тут, у задзеркаллі, час не мав значення. Анна не могла знайти виходу, а дзеркало, яке раніше стояло у вітальні, тепер перетворилося на масивний чорний портал, з якого безперервно виходили тіні.

Анна бачила, як інші, забуті душі, блукали цим світом, їхні обличчя спотворені від жаху і відчаю. Вона зрозуміла, що всі вони колись теж опинилися перед дзеркалом, не підозрюючи, що за його поверхнею існує цей світ. Тепер вони були тут, і їхнє відображення займало їхнє місце у реальному світі, живучи їхнім життям. І коли Анна наблизилася до свого дзеркала, вона побачила своє відображення — те, яке зловісно усміхалося з іншого боку. Воно було тепер нею, а вона — лише однією з багатьох душ, що назавжди застрягли у задзеркаллі.

З того часу в старому будинку Гудріджів, якщо придивитися до дзеркала уважніше, можна побачити не тільки своє відображення, але й примарну постать молодої жінки, що стоїть позаду, тягнучи руку до скла і благаючи про допомогу. Але ті, хто бачить її, вже не можуть втекти, бо дзеркало обирає своїх жертв, щоб затягнути їх у світ тіней і залишити назавжди.