Кларк Ештон Сміт - Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт

за мільйони років у майбутньому і є «останнім континентом Землі під потьмянілим і збляклим сонцем». Згідно із задумом Сміта, Зотік піднявся з океанського дна наприкінці існування планети Земля, коли знайомі нам континенти зникли під водою або змінили свої обриси; він складався з частин Малої Азії, Аравійського півострова, Персії, Індії, частин Північної та Східної Африки і більшої частини Індонезійського архіпелагу. Це світ, у якому звичні нам винаходи цивілізації та сучасні релігії давно забуті; світ, у якому панує чаклунство; світ, який відзначається химерністю та жорстокістю, він сповнений смерті й посмертних жахіть. 

Деякі інші оповідання можна виокремити у невеликі цикли, присвячені Марсу і вигаданій Смітом планеті Зіккарф, у решті йдеться про Землю та потойбічні виміри. 

Оповідання, зібрані у цьому томі, належать до циклів: «Книга Гіпербореї», «Оповіді про Атлантиду», «Аверойнські хроніки», «Оповіді про Зотік», — саме так називав їх сам Кларк Ештон у своїй «Чорній Книзі» — нотатнику, який він вів приблизно з 1929 року і до самої смерті, записуючи у ньому нариси оповідань і віршів, а також епіграми і розмисли про життя та мистецтво. 

Назва «Загублені світи», під якою зібрано останні п’ять оповідань цієї книжки, є доволі умовною і запозичена перекладачем у другої збірки творів Кларка Ештона Сміта, виданої в Аrkham House 1944 року. Дія цих оповідань відбувається у різних місцях і світах: в одному — серед лиховісної пустелі Йондо, що «лежить якнайближче до самого краю світу», у двох — на Марсі (ці оповідання є сумішшю горору з елементами наукової фантастики та багато в чому стали взірцем для майбутніх кінострічок на кшталт «Чужий» та «Щось»), ще у двох — на знайомій нам Землі, принаймні у тих її місцевостях, які межують з паралельними світами. 

Зібрані в цій книжці оповідання подано у такому вигляді, в якому їх планував видати Кларк Ештон Сміт. 

 

 

Літературний вплив 

 

Серед книжок, які справили значний вплив на творчість Кларка Ештона Сміта, окрім вже згаданих «Казок тисяча й однієї ночі», «Ватека» Вільяма Бекфорда і доробку Едґара Аллана По, були також твори Джорджа Стерлінґа, Томаса Брауна, Теофіля ґотьє, Шарля Бодлера, Жоріса-Карла Гюїсманса, Амброуза Бірса, Вільяма Роберта Чемберса, Лорда Дансені, Артура Мекена та багатьох інших авторів. Одначе, попри всю рясноту літературних уподобань, Смітові твори відзначаються надзвичайною самобутністю. Йому був притаманний свій власний, незвичний, химерний і прекрасний стиль, геть не схожий на будь-чий інший. Про його творчість влучно висловився Фріц Лайбер: «Серед усіх відомих мені найоригінальніших авторів, які найменш зазнали стороннього впливу, Сміт є sui generis4. Дещиця натхнення від По, трохи вогню від Джорджа Стерлінґа, либонь, крапля кислоти від Бірса, колорит і жорстокість легенд Сходу». 

Письменник-фантаст Лайон Спреґ де Камп, говорячи про Смітову творчість, казав: «Кларкеш-Тонові оповідання не схожі на будь-чиї інші. Читачі їх або люблять, або ненавидять, але рідко хто залишається до них байдужим. Сміт писав у ретельно розробленому евфуїстичному5 стилі, яскраво прикрашаючи його рідковживаними словами… Він мав надзвичайно жваву уяву. Подібно до Лавкрафта, він черпав натхнення з тих кошмарів, які мучили його замолоду, під час хвороби. А ще він мав гостро іронічне почуття гумору та нестримну схильність до всього макабричного. З часів По ще ніхто так не захоплювався добряче зотлілим трупом». 

А от що до впливу самого Кларка Ештона Сміта, то його твори надихали не лише сучасників, але й наступні покоління письменників. 

Говард Філіпс Лавкрафт у своєму відомому есеї «Надприродний жах у літературі» згадував свого літературного побратима такими словами: 

«З-поміж молодших американських авторів ніхто не передає відчуття космічного жаху краще, ніж каліфорнійський поет, художник і письменник Кларк Ештон Сміт, чиї химерні поезії, малюнки, картини та оповідання є справжньою втіхою для нечисленних чутливих поціновувачів. За тло для своїх робіт містер Сміт обирає далекі всесвіти, що змушують ціпеніти від страху: джунглі, що вкривають місяці Сатурна й сповнені отруйних квітів, які міняться розмаїтими барвами; лиховісні та гротескні храми Атлантиди, Лемурії та забутих прадавніх світів; хлипкі драговини, поцятковані смертоносними грибами на примарних теренах за краєм Землі. Його найдовша та найамбітніша поема «Поїдач гашишу» написана пентаметром у формі білого вірша і відкриває перед читачем хаотичні й неймовірні видива калейдоскопічного жаху, що постають у міжзоряних просторах. У воістину демонічній дивовижності та плідності задумів містера Сміта, либонь, не перевершив ще жоден автор, живий чи мертвий. Хто ще бачив такі розкішні, пишні й гарячково викривлені видіння нескінченних сфер і множинних вимірів і вижив, щоб розповісти про них? В його оповіданнях із надзвичайною силою уяви змальовано інші галактики, світи та виміри, а також і незнані регіони та еони Землі. Він оповідає про первісну Гіперборею та її чорного аморфного бога на ймення Тсатоґґуа; про пропащий континент Зотік і про казковий, проклятий вампірами край Аверойн у середньовічній Франції…» 

Са́ме оповідання «Склепи Йог-Вомбіса» надихнуло молоду письменницю Кетрін Люсіль Мур6 на написання низки творів про Північно-Західного Сміта (Northwest Smith) — пілота космічного корабля та контрабандиста, який у пошуках пригод мандрував планетами Сонячної системи і брав участь в археологічних дослідженнях на Марсі (зокрема, про це йдеться в оповіданні «Dust of Gods» («Прах богів»), яке побачило світ у серпневому числі Weird Tales за 1934 рік). Своєю чергою, цілком імовірно, що образ Північно-Західного Сміта послужив джерелом натхнення для творців саги «Зоряні війни», адже їхній Ган Соло має з цим персонажем чимало спільних рис. 

Прочитавши одне зі Смітових оповідань — «Місто Співочого Полум’я», два хлопці, одинадцятирічний Рей Бредбері та старшокласник Гарлан Еллісон7, вирішили стати письменниками-фантастами. 

Рей Бредбері писав, що Кларк Ештон Сміт «сповнив мій розум неймовірними світами, неможливо прекрасними містами і ще фантастичнішими створіннями», а у передмові до однієї зі збірок Смітових оповідань закликав читачів: «Зробіть один крок за поріг його історій, і поринете у колір, звук, смак, запах і текстуру — у мову». 

А за словами Гарлана Еллісона: «Рідко коли який письменник може озирнутися назад і віднайти в своїй пам’яті саме ті історії, які вплинули на всю його подальшу роботу… але мій рушій і досі залишається так само яскравим і привабливим, як і того дня, коли я вперше узяв його з полиці у бібліотеці старшої школи міста Клівленд, Огайо, і — неймовірна річ! — перейшов з тієї будівлі крізь портал до Міста, в якому жило Співоче Полум’я». 

Ще один американський письменник, Стенлі Маллен, казав: «Твори Кларка Ештона Сміта можна порівняти з розкішними винами та рідкісними старими бренді, які надто міцні для одних і надто екзотичні для інших, але для поціновувачів насправді особливої літератури вишуканішого трунку не знайти». 

Та, попри усі чесноти Смітових творів і їхній вплив на фантастику та горор,