Кларк Ештон Сміт - Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У 1948–1949 роках Сміт самотужки вивчив іспанську, щоб читати написані цією мовою вірші та писати їх самому. Переклав англійською чимало творів іспаномовних поетів, а наприкінці 1940-х допомагав японсько-американському вченому і перекладачеві Кеннету Ясуді з перекладами хайку англійською, захопився цією поетичною формою і сам написав понад сотню англомовних хайку. У 1950–1951 роках здебільшого писав вірші англійською та іспанською. З 1952 по 1961 роки писав мало, зосередившись в основному на різьбленні скульптур.
1953 року Сміт пережив серцевий напад. 10 листопада 1954 року у шістдесятиоднорічному віці він одружився з Керол Джонс Дорман. Після медового місяця, проведеного у Смітовому будинку, вони переїхали до містечка Пасифік-Ґроув, що у штаті Каліфорнія, де облаштувалися разом із трьома дітьми Керол від попереднього шлюбу. Кілька років вони жили то у Пасифік-Ґроув, то в Індіан-Рідж. Сміт продав більшу частину батьківської землі, а 1957 року його старий дім згорів нібито через нещасний випадок, хоча Сміти вважали, що внаслідок підпалу. Достеменно відомо лише те, що саме тоді у митця був конфлікт із забудовником, який прагнув придбати решту його ділянки і, діставши відмову, почав тиснути на Сміта, застосовуючи свої правничі та політичні зв’язки.
На новому місці Сміт неохоче садівникував для мешканців Пасифік-Ґроув, однак, попри постійні Дерлетові вмовляння, непохитно відмовлявся знову взятися до написання оповідань. У 1961 році пережив ще кілька нападів, а 14 серпня 1961 року у віці шістдесяти восьми років Кларк Ештон Сміт тихо помер уві сні.
Прах митця було поховано коло кам’яної брили на захід від місця, де колись стояв його будинок, дощенту знищений пожежею 1957 року; частину праху розвіяли в дубовому гаю неподалік тієї брили. Жодних позначок на місці поховання не залишили. Згодом у місті Оберн на честь Кларка Ештона Сміта було встановлено кілька пам’ятних табличок, а вуличка, край якої колись стояв будинок родини Смітів, на згадку про нього дістала лаконічний вказівник «поет Сміт».
Кларк Ештон Сміт прожив життя, сповнене парадоксами — прагнув бути поетом, однак мусив заробляти на життя важкою працею та написанням прози; ненавидів провінційне містечко Оберн, але понад пів сторіччя прожив на його околиці в батьківському будинку без електрики та водогону і переїхав звідти лише наприкінці життя; завдяки неймовірно багатій уяві та відчуттю стилю створював шедеври короткої прози, але змушений був миритися з редакторським свавіллям, через яке його авторський задум часто спотворювали й нищили. Та попри всі примхи долі, що спіткали автора, той значний доробок, який він залишив по собі, є унікальним явищем не лише у царині химерної прози, але й у світовій літературі загалом.
Письменницький стиль
«Проза — це слова в найкращому порядку; поезія — найкращі слова в найкращому порядку», — писав свого часу англійський поет і літературний критик Семюел Тейлор Колрідж. Його слова щодо поезії цілком можна застосувати як до поетичних, так і до прозових творів Кларка Ештона Сміта, адже і ті, й інші він писав із надзвичайною ретельністю та любов’ю до слова. Чимало його оповідань можна сміливо назвати поезією у прозі.
Смітовій прозі притаманний барвистий стиль, що рясніє латинізмами та екзотичними назвами, покликаними створити необхідну атмосферу та занурити читача у створений автором світ. Цього ефекту, як зазначав сам Сміт, «було б неможливо досягти, послуговуючись лексиконом, який обмежений тим, що відоме як «базова англійська»». Йому загалом було нестерпне тяжіння сучасної англійської до спрощення та нехтування вишуканістю, він вбачав у цьому ознаку занепаду і в своїх творах плекав естетику піднесеного і витонченого мовного стилю.
До написання оповідань Кларк Ештон Сміт підходив украй ретельно. Спершу він робив від руки нарис сюжету, занотовуючи його на аркуші паперу або у своєму записнику — «Чорній Книзі», тоді писав першу чернетку, іноді друкуючи її на машинці, часто брав надруковану чернетку із собою і, прогулюючись самотою, читав її вголос, роблячи правки від руки, а тоді передруковував оповідання ще три–чотири рази, допоки відшліфовував його до ідеалу. Сміт був майстром стилю, тому особливо страждав від редакційної політики часописів, які відмовлялися друкувати його твори в первинному вигляді, настільки вони не вкладалися у межі стандартів і умовностей, звичайних у тогочасних палп-журналах; змушували їх переробляти, видаляючи зайві (на думку редакторів) описи та скорочуючи текст на догоду пересічному читачеві, який прагнув не стільки розлогих описів, скільки дії. А часом і самі редактори без відома автора вносили зміни, видаляючи ретельно вибудувані ним атмосферні описи, спотворюючи авторський задум і фактично руйнуючи оповідання. Сміт був змушений іти на компроміси, бо мав забезпечувати недужих літніх батьків, проте його поступки завжди були мінімальними. Щодо незвичності своїх творів на тлі літератури, яка була до вподоби тогочасному масовому читачеві, він зауважував: «Я відмовляюсь коритися безплідному, приземленому духові часу; вважаю, що раніше чи пізніше почнеться відродження романтизму — повстання проти механізації та надмірної соціалізації. Якщо ж цього не станеться, тоді я збіса сподіваюся, що в наступному житті втілюся на якійсь щасливішій і вільнішій планеті, адже мене анітрохи не приваблюють ані етика, ані естетика цього велетенського мурашника».
Кларк Ештон Сміт сподівався, що колись таки видасть свій доробок у книжковому форматі, де всі його твори будуть збережені у тому вигляді, в якому він їх задумав, однак за його життя це сподівання справдилося лише почасти.
Щодо власного письменницького стилю Сміт висловлювався так:
«Моїм свідомим ідеалом було змусити читача повірити, прийняти неможливу річ або низку неможливих речей за допомогою своєрідної словесної чорної магії, задля успішного творення якої я послуговуюся прозовим ритмом, метафорою, порівнянням, тембром, контрапунктом та іншими стилістичними ресурсами, немовби промовляючи своєрідне заклинання».
Цикли оповідань
У своїх оповіданнях Кларк Ештон Сміт чималу увагу приділяв локаціям, тому більшу частину його химерної прози можна розділити на цикли за місцем дії: Гіперборея, Посейдоніс, Аверойн і Зотік. Гіперборея, що є легендарним краєм на далекій Півночі, останнім континентом періоду Міоцену, та Посейдоніс, останній з островів Атлантиди, затонулої в період Плейстоцену, — дещо подібні між собою приречені на загибель осередки магічної культури. Гіперборею автор змальовує як край, вкритий задушливими джунґлями, гірськими пасмами й величними містами; край, в якому панують чаклунство та боги сивої давнини. Зрештою Гіперборея зникне під шаром льодовиків, а Посейдоніс — під океанськими водами. Аверойн є Смітовою версією домодерної Європи, вигаданою провінцією на півдні Франції, події в якій відбуваються за часів Середньовіччя (за винятком оповідання «Кінець історії», дія якого розгортається наприкінці XVIII ст.), краєм, у якому повсякдення раз у раз зустрічається з чорною магією та нападами потойбічних істот. Зотік існує
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт», після закриття браузера.
