Arachne - Втрачені в космосі , Arachne

Аеон опустив руку на плече Зейна, жестом зупиняючи його запал. Він довго дивився на обриси об'єкта, що змінювалися і тепер світився м'яким блакитним світлом, випускаючи дивні імпульси.

— Можливо, це не просто істота… можливо, це форма життя, яка ґрунтується на принципах, які нам не відомі, — тихо промовив він, роздумуючи вголос. — Що, коли ми маємо справу з іншою формою розуму? Тієї, яка не підкоряється звичним законам фізики?

Зейн насупився, його погляд залишався настороженим.

— Якщо це розумна істота, як ти кажеш, тоді що їй потрібно від нас? І чому воно атакує?

- Воно не атакувало, - раптом втрутилася Кейла, підводячи погляд від екрану. — Той удар… я гадаю, це була спроба встановити контакт. Що, якщо ми не розуміємо їхньої мови чи їхнього способу взаємодії? Можливо, цей об'єкт — не агресор, а посланець.

Аеон стиснув амулет на шиї, його обличчя на мить затьмарилося спогадами, потім він знову зосередився на тому, що відбувається.

— Можливо, ти маєш рацію, Кейло, — задумливо промовив він. — Але доти, доки ми не зрозуміємо його намірів, ми маємо бути напоготові. Я не дозволю ризикувати життям екіпажу заради експериментів.

Він підійшов ближче до екрану і вдивився в пульсуючу масу, яка знову почала приймати контури, що нагадують щось антропоморфне — протяжні лінії, які могли б бути руками чи щупальцями, легке свічення там, де могли б розташовуватися очі.

— Сканери показують, що об'єкт надсилає слабкі радіосигнали, — пошепки повідомила Кейла. — Вони перемежовуються дивними сплесками енергії, ніби намагаються створити звукові хвилі.

- Сигнали? - Здивувався Зейн, підійшовши ближче. — Чи можемо ми їх перехопити?

— Спробую настроїтись на його частоту, — швидко відповіла Кейла, її пальці стрімко пробігли панеллю управління. — Але поки що… нічого. Занадто багато перешкод.

- Гаразд, - Аеон відступив на крок, його очі блищали в м'якому світлі пульсуючого об'єкта. Він глибоко вдихнув, вирівняв подих і дав новий наказ:

— Увімкнути активне сканування. Якщо ця істота намагається зв'язатися з нами, ми повинні спробувати його зрозуміти.

На містку запанувала напружена тиша. Кейла вивела зображення об'єкта на основний екран та налаштувала системи на максимальну чутливість. Минуло кілька довгих секунд, коли раптом пролунав приглушений, ледь помітний звуковий сигнал, немов луна здалеку.

Усі завмерли.

- Це... слова? - прошепотів Зейн, дивлячись на мерехтливу лінію аудіозапису. — Чи мені здається?

Аеон насупився, прислухаючись до дивних, глухих звуків. Вони були уривчастими і різкими, ніби їхній мовник відчував труднощі, вимовляючи кожен склад. І все ж... щось знайоме прослизало в цій інтонації.

— Проженіть через фільтр розшифровки, — скомандував капітан. — І спробуйте встановити зворотний зв'язок.

Кейла завмерла, потім активувала фільтр. У міру обробки звуки почали зливатись у щось, що нагадує спотворені слова:

— "...близько... небезпечний... звернися... не входьте..."

Голос, хоч і був спотворений перешкодами та вібрацією, звучав застережливо. Він повільно повторював самі слова, стаючи все ясніше і чіткіше. І коли сенс остаточно оформився, холодне озноб пробіг по спинах всіх членів екіпажу.

— "Небезпека… наближається… Ви не повинні… входити… у цей простір…"

Кейла у розпачі стискала пальці навколо металевого краю пульта, ледве утримуючись від того, щоб не закричати. Її обличчя зблідло, а погляд кидався по екранах і панелі управління, ніби вона шукала відповіді, але натрапляла тільки на низку тривожних сигналів. У вухах шуміла кров, а десь у глибині свідомості паніка, що зростала, намагалася взяти гору над розумом.

"Що це було?.. Як ..." - подумки повторювала вона, прокручуючи варіанти: зіткнення з астероїдом? Космічний сміття? Чи неможливі сплески енергії, що обрушилися на корпус? Але все це було не те.

Зробивши глибокий вдих, вона кілька разів моргнула і, вирівнявши подих, взяла себе до рук. "Спокійно, Кейло. Ми виберемося з цього," - подумки переконувала вона себе, пригнічуючи тремтіння в голосі, поки пальці знову не сковзали по сенсорній панелі.

Вона підключила систему аналізу даних, вивела всю інформацію на монітор перед собою і швидко почала сканувати показники з радару, телеметрії та енергетичних полів. Все ніби кричало про одне: вони зіткнулися з чимось, що не піддавалося стандартній класифікації.

- Капітане, - її голос був напруженим, але тепер вона говорила рівно, стримано, - я не можу зрозуміти, що це було. Жодних слідів на радарах. Це схоже на удар... невидимої сили.

Аеон, що стояв неподалік, трохи нахилив голову, прислухаючись до її слів. Незважаючи на свою зовнішню незворушність, він відчував, як у грудях глухо стислося серце. Удар, невидимий їх систем? Це не вкладалося в рамки логіки, але він знав, що Кейла — найкращий фахівець, здатний розшифрувати подібні аномалії.

- Поясни, - коротко кинув він, підійшовши ближче. Його голос був спокійний, але за ним ховалася прихована сила, що підганяє дівчину зібратися.

Кейла кивнула, її руки тремтіли, коли вона показала коливання енергетичного поля на екрані.

- Дивись, - вона збільшила графіки, вказуючи на нерівномірні сплески енергії. — Тут за кілька секунд до зіткнення я зафіксувала різкий стрибок інтенсивності. Але його джерело – це не просто випадкова аномалія. Це був спрямований імпульс, що виходив із… — вона завмерла, коли її погляд зупинився на порожній точці космосу, звідки, здавалося, все й почалося. - З нічого. Навколо об'єкта немає жодної зірки, ні планет, ні астероїдів. Абсолютний вакуум. Але в ту частку секунди простір ніби… згорнувся, а потім повернувся назад.

Аеон уважно вдивлявся у екран, намагаючись осмислити те, що бачить. Простір згорнувся та розгорнувся? Це означало лише одне: сильне гравітаційне спотворення. Можливо, навіть мініатюрна чорна діра чи щось ще небезпечніше.

— Просторові спотворення, — вимовив він, скоріше для себе, ніж для Кейли, — чи… тимчасові аномалії. Але щоб створити такий ефект, знадобилася б колосальна енергія. І що тоді? Ознака присутності невідомої цивілізації?