Даніелла Лапорт - Розпали вогонь! Поради для тих, хто шукає свій шлях

(не обов’язково в цій послідовності). Я працювала з матусями-домогосподарками, які страждають від почуття провини, бо їм кортить повернутися на роботу; з дипломованими менеджерами, які мріють кинути кар’єру та завести дітей. Я працювала з біологами-мариністами, які хочуть наблизити науку до людей, а людей до політиків; із саксофоністом, з яким ми обговорювали тонкощі комерції в мистецтві; з хірургом, який бажає стати міжнародним інтернет-інструктором зі здорового способу життя; з генеральними директорами компаній, які мають намір почати все спочатку.

Я стала свідком переосмислення життя, радісного звільнення від офісних перегородок і потрійних прибутків. Я вітала рішення полишити довготривалі стосунки — професійні й особисті — та розібратися з горами емоційного та матеріального мотлоху. Я підбадьорювала людей, аби вони протрималися ще трохи.

Я бачила, як люди піддавалися страху і намагалися пояснити це небажанням ризикувати. Врешті-решт вони поверталися до вогню.

Безліч разів я чула одкровення на кшталт: «Так, чорт забирай! Я вартий значно більшого!» Подібні прозріння щодо самооцінки є для мене дуже важливими, як і свідомі кроки людини, яка йде назустріч щастю, віддаляючись від обов’язків та ілюзій, що стримують її сокровенні бажання.

Я знаю: правда в тому, що ми прагнемо більшого масштабу, глибини, блиску.

Будь-яка річ або людина,

не здатна вдихнути у вас життя,

для вас надто дрібна.

Девід Вайт, поет

Отже, мої дорогі Розпалювачі Вогню, мої шукачі свободи та приборкувачі страху! З метою зберегти вогонь у душі й чудово провести час ми зібралися тут з’ясувати, в чому полягає справжній успіх для вас. Роздмухаймо те полум’я у вашому серці за допомогою глобальних і зовсім несуттєвих запитань! Прокладімо нові шляхи у ваших синапсах, обміркувавши можливості та надихнувшись історіями про виправдану сміливість! Ще більше розпалімо вогонь ваших бажань! Бо коли ви вивільняєте світло, що живе у вашій душі, ви набуваєте справжньої сили природи.

Частина 1. Замовляння

ДАЙТЕ СОБІ ВИЗНАЧЕННЯ САМІ.

Я зрозумів:

якщо робити все по-своєму,

обмежень не надто багато.

Джонні Кеш[4]

Правда розставляє акценти

Не слід прислухатися до порад людей, яких ви добре не знаєте, які не мають великих мрій або зовсім не страждали. Чи з якими ви не відсвяткували бодай одне важливе релігійне свято. А ця книжка повна правил і порад. Тож ми з вами маємо познайомитися ближче. І перш ніж братися до справи — розкривати душу й остаточно з’ясовувати свої бажання, а також сприймати мої слова щодо цього на віру, — дозвольте мені відрекомендуватися, розповівши вам про визначальний момент мого життя.

Ми сиділи за столиком у кутку кав’ярні JJ Bean на розі Комершел-драйв і Шостої авеню у Ванкувері. Біля моєї чашки з м’ятним чаєм лежала купа кредитних квитанцій, папери з переліком умов кредитування та список питань для обговорення. Я сподівалася, що Ланс, мій інвестор і наставник, дасть мені відверту, мудру пораду. Мою компанію розривали на частини суперечливі наміри та мотиви. Ситуація була кепська. Під удар було поставлено все: сотні тисяч доларів, п’ять років кропіткої та пристрасної праці, тривалі стосунки, репутація — словом, моя велика мрія. У мене був юрист (навіть двоє). Був бізнес-тренер. Був психотерапевт-буддист. Кого мені бракувало — це друга із залізною діловою хваткою, який би добре знав усі входи й виходи, а також мене.

На моєму лобі залягла глибока зморшка, що свідчила про відчай і безвихідь. Я наполегливо шукала відповіді на питання «Що мені робити?», кидаючись від сценарію А до Б, потім до… — і так аж до Я. Ланс усе пояснив, хитро примруживши очі. Він сказав:

«ТИ ВІЛЬНІША ЛЮДИНА, НІЖ ТИ ВВАЖАЄШ».

«Ви, певно, жартуєте», — подумала я. Я вільна? Та я ніколи в житті не почувалася такою загнаною в пастку. Моя нервова система зазнавала невідомого досі тиску. Банкіри телефонували мені на мобільний, інвестори зустрічалися таємно від мене. Я вже кілька місяців не розмовляла зі своїм бізнес-партнером, якого колись обожнювала…

Випробовування вогнем: як я тут опинилась

«Удавай, що ти та, ким хочеш бути, доки не станеш нею!» — цього я добре навчилась. Навчилась, а потім затялась. 2000 року в мене було класичне каре, я носила чорний костюм і м’які шкіряні черевики. Я була виконавчим директором розташованого у Вашингтоні аналітичного центру, де працювали футурологи світового класу, і відправляла інформаційні бюлетені до Пентагону та Світового банку. Я скеровувала роботу неймовірної команди диваків-інтелектуалів з IQ не нижчим, ніж у членів Mensa[5]. Вони прогнозували й аналізували потенційні наслідки епідемії СНІДу в Африці, можливої нестачі води на планеті, хаотичних соціальних криз і подібних явищ. Про такий аналітичний центр було годі навіть мріяти. Ефективне управління, динамічність, належне фінансування. Ледве не щодня мене запитували, в якому університеті я вчилася (ні в якому), та просили підписати чергову угоду про нерозголошення конфіденційної інформації (що я й робила). З дев’ятої до п’ятої я читала про зброю масового знищення та сценарне планування, а по вихідних — поезію Рільке, богословські твори Джидду Крішнамурті[6] та свіжий номер журналу Rolling Stone.

Джеймс Карвілл[7] якось сказав: «Округ Колумбія[8] — це Голлівуд для потвор». Аналітичні центри — це свого роду гламурні місця у Вашингтоні. Та, незважаючи на свою посаду та перепустку до Білого дому, я постійно намагалася вгамувати шалений комплекс самозванки. Я тужила за поп-культурою та містицизмом. Мої, так би мовити, прогресивні погляди суперечили принципам і правилам, які є основою політики. У перший місяць свого перебування в столиці я з’явилася на збори в Білому домі з пурпуровими пасмами у волоссі. Так само я могла б помахати перед зборами посвідченням КДБ. Пізніше голова зборів відвів мене вбік і запитав, підморгнувши: «Ви тут новенька, так?»

Я наполегливо вчилася, та все більше занепадала духом. Урешті-решт я звільнилася. Точніше, втекла, повернулася на батьківщину, змучена та спантеличена. Я поглянула на свої черевики й подумала: «Хто в біса купив таке?» Я віднесла свої костюми до комісійного магазину, пофарбувала волосся в яскраво-червоний колір, зробила пірсинг у носі та кілька нових татуювань. Чого й слід було чекати.

Потім настали неминуча криза особистості та пошуки власного «я». Я деякий час провела в Індії й особисто зустрічалась із Далай-ламою, жила в ашрамах і релігійних центрах, чаювала з Екгартом Толле[9]. Щоб сплачувати за житло, я відновила свої старі зв’язки та рекламну агенцію «для фантастичних людей і проектів» і почала робити те, що клялася ніколи більше не робити: збувала чужі ідеї пересиченим телевізійним продюсерам і ведучим радіопередач. А тим часом разом із друзями обмірковувала, як зібрати мільйон баксів на відкриття міського центру, який об’єднав би спа-салон, студію йоги, громадський центр, ресторан органічної їжі та бутик (і ми могли би надавати франшизу!). Потім я чітко усвідомила той факт, що я не хочу займатися жодною справою, де треба мати зв’язку універсальних ключів і давати оцінку роботі персоналу. Я спробувала вступити до школи мистецтв. У мене досі є той лист-відмова.

А потім з’явилася нова можливість. Після кількох місяців блукання та невдалих спроб налагодити зв’язки я об’єднала свої зусилля з працьовитою приятелькою, у якої була чудова ідея. Вона мала натхненний задум, а я — достатньо мізків, аби вмовити людину купити мій товар, і в нас обох було відмінне почуття стилю. Ми швидко й успішно відкрили справу, яку найпростіше було б назвати консалтинговою компанією… з душею.

То був крихітний крок у напрямку мого справжнього покликання. Я носила лляні туніки та скручувала волосся у дреди. Ми