Євгеній Шульженко - Тетаавва. Серце дракона, Євгеній Шульженко

​Службовець зробила запис в журналі, поставила відмітку в папірці-направлені та видала Кірі. Дівчина взяла папір, глянула на нього. «Волонтер. Реабілітаційний центр. Допомога знайденим». Вона подякувала жінці та відійшла в сторону. А далі, все як було сотні та тисячі разів. Підійшла до виходу, сказала «Дякую», відчинила та вийшла на вулицю.

​Реабілітаційний центр був доволі далеко, на краю ТетаАвва. Це невелика лікарня, майже біля самих воріт в місто. Всіх знайдених одразу завозили до центру для надання потрібної допомоги. Чкурнула вперед, обходячи парки та сквери, будинки та магазини. Йшла швидко, але уважно оглядалась по сторонам. Вулицями час від часу блукали патрулі, що слідкували за членами суспільства. Кожен має працювати, та коли патруль спинить, має чітко надати пояснення або дозвіл на пересування вулицями. Тому зараз потрібно не натрапити на такий патруль, адже вона запізнилась, а це ні про що добре не каже. Вистачило промаху з жінкою в черзі.

​Діставшись Реабілітаційного центру, вискочила на сходинки та відчинила двері. Сам центр був для Кіри наче святилищем. В свій час, її занесли до нього, врятувавши від світу ззовні. Знищена цивілізація – це страшно. Вижити в ці часи – це диво! Що було з нею за межами ТетаАвва, вона не пам’ятала взагалі.

​Майже рік назад, дівчина відкрила очі та відчула неймовірний біль по всьому тілу. Було враження, що її довго били, знущались, катували. Але вона отримала спокій ліки, догляд. Вона була врятована. Перше що прийшло, це розуміння того, що ти не знаєш нічого про себе. Ні імені ні того де знаходишся. Паніка. Глибока темна паніка.

​Махнула головою, відганяючи страшні спогади. «Все давно минуло!» - себе заспокоїла та зайшла в приміщення. Вручила направлення черговому. Хлопець в білому халаті привітався та забрав папірець. Зробив записи в журналі та запросив в кабінет чергового лікаря.

​Звичайна невелика кімнатка. Дві шафи по сторонам, забиті папками. Посередині стіл, лікар та вікно за його спиною. Чоловік закрив блокнот, потираючи брите обличчя, підняв очі на дівчину, що щойно увійшла в кабінет.

​- Ви запізнились, - почувся суворий голос, - але бачу запис, що ви самі нещодавно були в нашому Реабілітаційному центрі – зробив паузу, оглядаючи дівчину, - сьогодні будете приймати знайденого. Зранку до центру був доставлений хлопець, якому надано особистий запис 240512. Ім’я поки не відомо, але самі зробите потрібний запис. Кабінет 417, - лікар щось записав, надавши Кірі її направлення.

​Буркнула «Дякую» та вийшла з кабінету, міцно тримаючи свій папірець. Чкурнула до ліфту, де вже чекало декілька співробітників, що просто мовчали та дивились вперед. «Про що всі думають? - майнуло в голові, - Як їм всім вдається тримати думки під контролем?»  

​Піднявшись на четвертий поверх центру, швидко знайшла кабінет 417. Постукала, хоча одразу зрозуміла, що крім знайденого там нікого не буде. Але все одно, потрібно бути чемним та вихованим. Її трохи трясло, адже волонтером, що доглядає знайденого ще ніколи не була. Вона проходила курси, як кожен член суспільства, але на практиці знання ще не використовувала. «Ти маєш все зробити на вищому рівні!» - заспокоїла себе та відчинила двері.

​Палата нічим не відрізнялась від інших. Невеликі розміри, вікно, білі штори. Посередині багатофункціональне масивне ліжко. Збоку столик та два стільця. В кутку невелика шафа. Напроти ліжка – невеличка кімната з душовою кабіною та унітазом.

​Кіра перевела погляд на ліжко, на якому лежав неймовірно брудний бородатий чоловік. Він був без тями чи просто спав, але живий, про що свідчила апаратура, що тихо гуділа та час від часу пищала. Одразу, в носа вдарив стійкий кислий запах гнилі. Дівчина відчула, як її починає нудити. Трохи розгубилась, але зробила глибокий ковток повітря ротом. Зайшла в палату, зачинивши за собою двері. «Покора, правила, повага!» - повторювала собі по кругу, відчувши легкий головний біль.