Тетяна Вітер - Корона забутого короля, Тетяна Вітер

Крокуючи чималою територією маєтку, дівчина помітила не один замок, а цілих три. Про що одразу запитала у своїх компаньйонів.

— Всі три є вашою власністю. Просто, ми не хотіли вас сильно лякати масштабами спадщини. Перепрошуємо, — виправдовувався юрист Джек Ватсон.

Оглянувши місцевість, Софія разом з чоловіками пішла до однієї з віталень на першому поверсі. Там вони намагалися вирішити усі формальності.

— А якщо я стану повноправною власницею, то чи зможу я перепродати маєток?

— Гадаю, що це не можливо. Та й, враховуючи чутки та легенди, навряд хтось захоче брати такий тягар на себе, — промовив полісмен.

— Які чутки та легенди? — здивувалась дівчина.

— Та ви не хвилюйтеся так, міс Софія. Ваша бабуся жила тут довгі десятиліття і, ймовірно всі легенди є просто домислами людей, яким немає чим зайнятися.

— Гаразд, — погодилась нарешті Софія, зітхаючи. — Я приймаю спадщину.

Її руки тремтіли, коли вона підписувала документи. Але українка розуміла, що їй потрібно десь жити. А легенди? Вона потім з ними розбереться. Проблеми ж треба вирішувати в послідовності їх виникнення.

Держслужбовці переглянулись між собою, вітаючи один одного з виконаним завданням. Вони ввічливо попрощались і залишили Софію на самоті, покинувши маєток.

Дівчина піднялася з м’якого старого крісла і, підійшовши до дерев'яного вікна, поглянула в захмарене сіре небо, наразі чужої для неї країни.