Olha Alder - Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder

2. Вечір п’ятниці 13-го

Лавінія з задоволенням облизала палець, витерла руки бавовняною серветкою і, відкинувшись на стільці, поплескала себе по ситому животу.

— Ось це життя… — Вона щасливо посміхнулася сама собі та подивилася на джентльмена, чиє обличчя набуло зеленуватого відтінку. Рибне філе на його тарілці вже давно охололо.

— У вас морська хвороба? — Щиро поцікавилася Лавінія. — Дивлюся, ви не доторкнулися до їжі?

— На вас дивився. Ви виглядали досить... — Він ретельно підбирав слова, оглядаючи її пальці, що лежали на світлому корсажі сукні, — невимушено, однак накидалися на їжу, як голодна вовчиця, це змушує мене замислитися, що ви сирота. Чи варто мені взяти за вас відповідальність? — Він підпер підборіддя руками.

— Що? — Високо підняла брови Лавінія, а потім розсміялася. — Пане, у вас точно не вистачить коштів, щоб мене утримувати. Я — леді Лавінія Фейрфекс зі славного роду Фейрфексів, лордів Камерона. — Вона гордо представилася, але потім пирхнула і нахилилася до столу ближче, — хоча вам це навряд чи про щось говорить. Ви ж із середнього класу? — З отрутою в голосі, прошепотіла вона, піднімаючи праву брову.

Джентльмен поперхнувся. Він зняв серветку, яку заправив за свій комір, і прикрив нею рот, відчайдушно кашляючи.

— О, вибачте, ви ще й на сухоти хворієте. Пане, мені так шкода. — Невинно схилила голову Лавінія, так, що темні кучері розсипалися вниз, закриваючи обличчя. — Я перестаралася у своєму жарті.

Вона відсунула стілець, встала і, зробивши м'який реверанс, промовила своїм чистим дзвінким голосом:

— Сподіваюся, вам стане краще завтра. — Леді Лавінія знову недбало схилила голову і, відвернувшись, відверто посміхнулася. Що за чоловіки в цьому поколінні? Слабаки, що ганяються за статусом і пристойностями.

Джентльмен перестав кашляти, але раптом голосно кинув услід:

— Дозвольте представитися. — І не чекаючи навіть того, щоб вона обернулася, люто рявкнув, — Едвард Ллевеллін з Уельсу!

Лавінія повільно повернулася:

— Яке благо, що ви з Уельсу. Мого нареченого теж звуть “Едвард”, і я ненароком подумала, що він прислав свого брата. Але на щастя, ви не маєте жодного відношення до барона Сеймура. — Вона молитовно притиснула руки до грудей і знову присіла, шарудячи спідницею, у неглибокому реверансі.

— О, так благородна леді ще й заручена? То де ж ваш наречений?

— Маю сміливість сподіватися, що залишився в Лондоні. — Вона встала і струснула кучерями.

Гучна перепалка давно привернула увагу публіки, і тепер кожен, замість постукування столовими приладами, сконцентрувався на драмі, що розгорталася прямо посеред їдальні корабля.

— Але це моя особиста справа, містере Ллевеллін. — Вона повела плечечком і крадькома кинула погляд на публіку, жадібну до видовищ, попрощалася.

Недовго прогулявшись по темних коридорах "Санта-Марії", вона знайшла стрункого молодого чистенького боцмана в білому фраку.

— Пане! — Підхопивши спідницю, вона стала підійматися на палубу.

— Пані? — Він спустився з верхньої палуби й схопив її за руку, допомагаючи вийти на повітря.

— Дякую. — Вона поклала руку на піднесені груди та, м'яко усміхнувшись, запитала: — Чи не знаєте ви, чи проходять на цьому кораблі вечірні виступи? Раніше ми з тітонькою обов'язково відвідували такі після нічного чаю. Іноді на великих кораблях виділяють цілу кімнату, а на маленьких леді та джентльменів запрошують до курильної кімнати, яку добре провітрюють… Там наливають міцний віскі або ром, — без угаву щебетала вона, бентежачи юнака, продовжуючи міцно стискати його долоню у своїй.

— Так! — Він різко перебив її мову, намагаючись розтиснути її пальчики й забрати свою руку. — Так, пані. Але це тільки для джентльменів. Щоб леді могла потрапити туди, потрібно заплатити 2 фунти та купити місце. — Він почервонів. — Не тримайте мене за руку, пані. Люди можуть неправильно нас зрозуміти… — Швидко забурмотів він.

Обличчя леді Лавінії потемніло. В очах заграла грозова хмаринка. Вона насупила брови та коротко сказала:

— Чому на цьому кораблі так принижують жінок? Я ж, здається, не пасажирка? Хочу розважитися на ніч, а не читати нудну книгу в каюті. 2 фунти! Це чисте шахрайство! — Кривлячи губки, обурювалася вона.

Обличчя боцмана зблідло. Ця жінка, не соромлячись, тримала за руку незнайомого чоловіка, ніби це було нормально. І її це зовсім не турбувало. Найбільше її турбувала плата за видовище, дозволене лише чоловікам! Що за дивна і нерозсудлива особа?

Він дивився на неї, ніби зачарований, і лише коли вона схрестила руки на грудях, мовчки вперши в нього свій непохитний погляд, він почав відповідати, затинаючись і втрачаючи нитку розмови. Такої впертості він ще не бачив у жінок.

— Оплата… оплата… — Невлад бурмотів він. — У каюті тих, хто виступає…

— Де каюта артистів? — Вона випрямилася і зовні заспокоїлася, однак всередині неї все ще бушувало обурення.

— М… Леді не дозволено відвідувати такі куточки корабля… — Мимрив боцман.

— І як же мені потрапити на шоу? — Леді Лавінія по-справжньому злилася, відчуваючи, що на цьому кораблі її збираються принизити не тільки як самотню мандрівницю, багату даму, що розбирається в різних питаннях, яка має вільні та революційні погляди. Її принижували як жінку.

Складалося враження, що з Лондона вона була вільна втекти, а Лондон із її оточення — ні. Лавінія надулася.

— Просто дайте мені ці гроші, я занесу їх за вас… — Невпевнено запропонував боцман.

Погляд Лавінії став холоднішим за крижину.

— Ви намагаєтеся мене обікрасти?

— Що ви, леді! — Боцман відсахнувся, наче після удару блискавки.

— Тоді... Напишіть мені розписку, що я маю право увійти й подивитися видовище. — Вона повільно відтавала.

Боцман тяжко зітхнув:

— Я не вмію писати, леді.

— Зате з аріфметикою у вас все добре. — Вона знову стала крижаною брилою, просоченою отрутою.

— Якщо ви почекаєте тут, я принесу вам квиток, — пообіцяв він.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍