Вікторія Рудь - Кохання-зітхання, Вікторія Рудь

  Амурка кинула гнівний погляд, тож Ліринка замовкла.

 – Це лише на два роки, – Гліб взяв сестру за руку. Вона підняла чарку і урочисто промовила:

  – За кохання!

  – За кохання! – повторив Гліб і  випив чарку до дна.

 Валерія дивилася на нього широко відкритими очима.

  – Що? Чому ти так дивишся?

  – Ти вперше в житті випив за кохання! Ану розповідай, хто вона.

  – Від тебе нічого не приховаєш.

  – Невже ти нарешті закохався? Я гадала, що цей щасливий момент ніколи не настане.

  – Ну, наскільки він щасливий, я не знаю. Я взагалі не впевнений, що це – кохання. Просто сьогодні я зустрів дівчину, яка мені дуже сподобалася.

  – Тобі сподобалася дівчина? Тоді, це справді кохання. Досі тобі подобалися лише твої рептилії. Мені завжди здавалося, що ти любиш їх більше ніж мене.

   – Які дурниці приходять тобі в голову! – поблажливо відповів Гліб.

– Він таки закохався, – вже безнадійно зітхнула Амурка. – Що я накоїла?

– Не хвилюйся, ми щось вигадаємо, – втішала подругу Ліринка, хоча навіть гадки не мала, як вийти з цієї заплутаної ситуації.

  Увечері за письмовим столом Гліб писав вірші. Ліринка читала і плакала, чим дуже дратувала Амурку.

– Ну що за соплі? – бурчала вона. – І чого б я ото рюмсала?

­– Ти тільки послухай, як гарно він пише:

«Наші погляди зустрілись –

Враз переплелися долі.

Світ мені перевернувся,

Як торкнувся я долоні

Ніжної руки твоєї,

Зазирнув у твої очі –

Лише їх кохати хочу.»

 – Це справжня катастрофа! ­– сказала Амурка. – Давай вже спати, бо схоже цей закоханий бовдур до ранку писатиме.

  Її не полишала надія, що дівчина таки не звернула на нього уваги. Адже вона заручена, хоча й не закохана. А може її закохати в її нареченого? Та це ж вихід! Як вона зразу про це не подумала. Треба завтра простежити за Ритою і, коли вона зустрінеться зі своїм нареченим, пустити їй в серце стрілу. А що ж тоді буде з професором? Та, нічого – якось переживе! Він же не єдиний у світі чоловік, що страждатиме від нерозділеного кохання. Поїде до своїх улюблених рептилій в Австралію і геть забуде Риту.

  Ці думки трохи заспокоїли Амурку. Їй дуже сподобався план, який вона тільки-но вигадала. Тож ще раз прокрутивши в голові усі деталі вона зі спокійним серцем примостилася зверху на канапці і заснула. А Ліринка до ранку сиділа біля Гліба і знову й знову перечитувала його вірші:

«Ти – мрія моя

І надія на щастя.

Ти – сонце моє,

Що освітлює день.

Ти  – пташка маленька

Десь високо в небі.

Я хочу з тобою літати

І палко кохати.»