Лія Тан - Подвійні паралелі , Лія Тан

Почавши свою розповідь Алефтина теж квапиться, і все розповідає стисло. І вже за мить, веде мене далі до Комендантської башти. Це невелика сіра циліндрична башта (початок XV століття.) з конусним дахом, яка вбудована в північну стіну, і нависає над господарськими будівлями. Вона виступала в якості оглядового майданчика для начальника гарнізону, а бійниці призначалися для додаткового захисту дороги до міста.

Завідувачка на підборах, але рухається доволі швидко, і веде мене до вежі Рожанки. На пам’ятній таблиці північно-східної вежі (третя праворуч від входу) написано “Башта Креслава, Біскупа Владиславський, який власними засобами закінчив будівництво замку 1505 році”, що датує закінчення будівництва первісного кам’яного замку, на кошти єпископа Креслава з Курозвенок у 1505 році.

Назва башти за однією з версій походить від українського слова “наріжна” (зовнішня), що обумовлено особливостями її будови: три чверті площі знаходяться за зовнішньою стіною замку.

Продовжуємо рухатися далі до Водної башти, що винесена за межі фортеці. Вона служила основним джерелом води при облозі, чому сприяло її розташування, у каньйоні на березі річки Смотрич, під прикриттям батарей фортеці.

Від Водної башти був проведений тунель до башти Рожанка, інформація про який була лише у коменданта фортеці.

Проходимо Північний та південні бастіони, зроблені ще у XVII столітті, для підвищення обороноздатності фортеці.

Алефтина зітхає і напружено кидає.

—     Ну, і останнє цікаве місце у фортеці — це Боргова яма.

Жінка веде мене у глиб двору Старої фортеці, ліворуч від входу, бо за її словами тут знаходиться цікавий об’єкт – боргова яма з муляжем боржника.

Виявляється у колишні часи в неї саджали злісних неплатників податків, а зараз кидають монетки, щоб ніколи не мати боргів.

—     На цьому все, люба!!! Тож сама бачиш ловити тут нічого. Наша екскурсія завершена. Тож тут нічого цікавого... — Жінка мило посміхається.

Я ж солідно нервую. Невже вона гадає, що я настільки тупа, і повірю їй.

Ну і, що це? Мене це зовсім не влаштовує.

Примружуюся, адже завідувачка розповіла мені те, що можна знайти на сторінках Google.

—     Алефтино, а як же підземелля фортеці, що ведуть аж до Хотина? А артефакти та антикварні речі? А дзеркало? Ви ж мені про це і словом не обмовилися?!! А як же примари, що живуть у фортеці? А турецьке золото, що лежить у водах Смотрича, яке загубив султан Махмед IV під кінець свого правління? А вечірні екскурсії?!! Невже вони не проводяться? — Я не можу спинитися, бо обурена такою екскурсією і не задоволена взагалі. — А портал, який знаходиться в тому ж тунелі?

—     Вечірні екскурсії, вже певний час не проводяться для поодиноких туристів. Аби відбулася екскурсія має бути група туристів. — Невдоволено кидає жінка, і так само додає. — А все інше, — то фантазії людей, які розпускають неправдиві чутки. А тунель, — це взагалі окрема історія.

—     То розкажіть мені її. Я хочу знати все. — наполегливо прошу.

—     Вам це непотрібно. Достатньо того, що тунель затопили. В ньому загинуло чимало людей. Зараз тунель завалений і знаходиться в аварійному стані. — фиркає Алефтина.

—     Але ж підземелля працюють? — Ніяк не можу заспокоїтися.

—     Я забороняю вам досліджувати фортецю! — Зривається невдоволено жінка.

—     От і чудово! Я отримаю офіційний дозвіл!  — роздратовано кидаю я. — У мене є потрібні джерела та зв’язки. А на вас, я напишу звернення скаргу. — фиркаю розлючено з погрозою я, та прямую до виходу з фортеці.

—     Цвітано, зачекайте!

Чую зовсім поруч. Зупиняюся і не встигаю оглянутися, як завідувачка вже стоїть біля мене.

—     Робіть, що хочете. — Невдоволено випльовує жінка, й насупившись додає. Тільки кожного дня ви маєте покидати фортецю до її закриття.

—     Дякую! Невдоволено кидаю я, та попереджаю. — Я сьогодні по обіді почну екскурсію сама.

—     Будьте обережною. І ще раз добре подумайте, — попереджає мене управителька. — Ігри з потойбічним світом небезпечні.

—     Спасибі за попередження! Я це врахую.

Холодно кидаю та таки продовжую рухатися, до виходу.