Куп - Моя помилка, Куп

Третя зустріч

Минув місяць, а то й більше, після того вечора, коли я так тупо зганьбилась перед хлопцем своєї мрії. Робота у галереї тривала, та й життя теж. На виставки став заходити симпатичний молодий художник і надавати мені наполегливі знаки уваги. То з квітами прийшов просити налити йому міцнішу каву, то приніс малюнок, на якому нібито я парю в хмарах – малював він дивно.

Сестра не нагадувала мені про Білла, а коли дивилася фільм за його участю, відразу вимикала, коли я заходила до кімнати. Не знаю, звідки в неї це співчуття, але їй було дуже шкода мене, хоч якщо розібратися нічого наджахливого я і не зробила.

Це був Хелловін і в галереї мав відбутися черговий перформанс, на якому я не те щоб працювати не хотіла, я хотіла викреслити з ужитку це жахливе слово. Благо роботи для мене і не знайшлося – тоді обслуговувати мали лише хлопці, не знаю, я так і не зрозуміла задуму Коліна – тому сестра, запевняючи, що Білла точно не буде, як і весь останній місяць, наполягла на моїй присутності того дня.

І знову я втягуюсь у сукню, також шовкову та також на бретельках, але цього разу білу. У моєї сестри дивний смак. Встаю на підбори, збираю волосся та відмовляюся від помади. Настрою не було, але той молодий художник обіцяв мені веселий вечір. Ну ну.

На цей раз ніяких шалених людей на мопеді. Чорно-білі наряди, елегантні сукні та костюми та запах мигдалю. Все було дуже вишукано та красиво. Художник не відступає від мене ні на крок, і в якийсь момент мені це почало набридати, я не могла побути сама ні хвилини. Білла, як і очікувала, я не бачила, тому найкращою моєю ідеєю було просто зникнути з цього свята непоміченою. Але настирливий художник почав танцювати навколо мене і приваблювати приєднатися до нього. Музику ледве чути, а він тут танцює, господи пробач. Я двічі сказала, що мені треба відійти, вже і злим голосом сказала, але він усе продовжував свої па і ніяк не міг дати мені спокою. Я штовхнула, акуратно, його в бік, але він розцінив це елементом загравання і схопив мене за руку, почав кружляти довкола себе. Я ривком забрала руку і в цей момент почула, як щось із гуркотом розбилося. Люди завмерли і всі спрямували свої погляди туди, звідки пролунав цей звук, що б'ється. Я також подивилася в дальній кут зали. А там він. Дивився з-під опущених повік у мої очі, а на щоках грали м’язи. Руки опущені вздовж високого тіла, а з лівої долоні сочиться кров. Біля його ніг уламки келиха та офіціанти.

Я, не поспішаючи, мабуть від страху, підійшла до нього і мовчки взяла за руку, що кровоточить. Під зітхання натовпу та тупий погляд художника, повела Білла до кабінету Коліна – тут була аптечка. Також мовчки, зачинила за собою двері, вийняла з шафки аптечку і сіла на стіл. Показала Біллу жестом, щоб простяг мені свою руку, і почала пінцетом виймати з долоні уламки битого скла. Він важко дихав над моєю головою і, як і раніше, мовчав.

– Що сталося? – я вирішила порушити це напружене мовчання

- Склянка лопнула в моїй руці

- Просто взяла і лопнула?

- Просто взяла і лопнула, так… таке буває, коли люди злиться, склянки не витримують

- Ти сердився? - я правда здивувалася, думала він не вміє сердитися, а чому я так думала чорт знає

- Злився, - прошипів він над моєю головою.

Коли я вийняла всі шматочки скла, потяглася за стерильними серветками, але в аптечці їх не виявилося

- Почекай, я схожу за ... - але як тільки я почала це говорити, він наблизився до мене і встав між моїх ніг

- Ні, - різко випалив Білл і погляд його став твердим.

- У тебе кров не зупиняється, - знову було почала я, але і це не зупинило його - почав повільно схилятися до мене і тепер я відчувала його напругу, або що там це було

- Твоя черга рятувати мене, - прошепотів він, - спитай мене, чого я хочу…

М’язи грали на його щоках і ніякої посмішки

- Чого… чого ти хочеш? – я наче миша пропищала це

– Тебе! - Він видихнув і притиснув мене до себе. Його кривава рука обхопила мене за талію і підняла над столом, іншою рукою - він погладив мене по щоці і цього разу посміхнувся.

Наступної секунди він почав цілувати мене, ніжно, рвучко і шалено.

Я вам присягаюсь, я вже тоді кінчила, на тому самому моменті. Обхопила його тіло ногами, а руками за шию і цей політ пристрасті став для мене найкращим у житті. Все можна вмирати, більше мені не треба. А ні, стійте, ще дещо мені все ж таки треба.

- Я хотів цього з того моменту, як вперше побачив тебе, - він відірвався від мене на секунду, і знову вп'явся своїми ідеальними губами в мої.

- Ти навіть не пам'ятаєш, коли ми зустрілися вперше, - знову відірвався, та повернися ти назад до моїх губ, - це було не тоді з сорочкою, це сталося задовго, у перший твій день роботи в галереї. Ти тоді, наливала мені каву і почала бурмотіти собі під ніс, як можна пити чай з молоком, адже ти не п'єш ні чай, ні молоко і мабуть ...

- ... сам диявол придумав змішати їх разом ... - продовжувала я

Але я не пам'ятала його тоді. Я пам'ятала свій перший день у галереї, пам'ятала, як бурчала собі під ніс про чай і молоко і подавала комусь каву, але я не пам'ятаю кому і точно не впевнена чи був це Білл.