Артур Єрмак - Байка про Арктантропа, Артур Єрмак

- Ітан… Ітан, все добре, - хтось поклав йому долоню на плече.

- Ми тут Ітане, ми тебе захистимо, - то були О’Брайен і Парсонс.

- Ми захистимо тебе, але ми маємо знати від чого, розкажи нам.

- Перевертень! – захлинаючись сльозами крикнув він. – То був перевертень, срана людина-ведмідь! – проскиглив крізь спазми.

Ніхто того не очікував, ні офіцери, ні сам Ітан, ні лікар або медсестри, та допит продовжити того дня вже не вдалося, тож Парсонс і О’Брайен пішли ні з чим, пообіцявши повернутись вранці.

Ввечері він вже міг трохи думати, заспокоївся, але не міг втямити що йому робити далі. Може йому вдасться списати це зізнання на афект.

- Перев’язка, - повідомила медсестра що увійшла до перев’язочної з тихим стуком, нібито не мала права заходити.

Він слухняно зняв футболку.

- Ітан, так же тебе звуть? Я правильно почула, коли вони тут були?

- Так, правильно, йой! – скрикнув він від болю.

- Вибач, я буду акуратнішою.

- Угу, - промичав він. – Як я можу до вас звертатись?

- Марія, будьмо на ти.

Деякий час вона працювала мовчки, але щось зсередини підказувало їй, що або вона скаже зараз, або завтра його вже звідси переведуть, неспроможного захищатись.

- Ітане, слухай, ти чув про що ті двоє розмовляли між собою?

- Ні, - похмуро відповів він.

- Тоді слухай, бо іншого шансу розповісти в мене вже може й не бути, вранці я здаю зміну і не буду на роботі ще приблизно двох діб, - і Марія почала переповідати йому все, що чула сама.

Закінчивши перев’язувати рану, вона також закінчила і свою доповідь.

- Дуже дякую тобі, але навіщо ти мене рятуєш? – спитав він, не в змозі взяти до тями її мотивів.

Вона лише пирхнула.

- Скажеш ще таке, рятую, ні, я просто люблю попліткувати, - відмахнулась Марія.

Ітан лише серйозно похитав головою.

- Рятуєш, тепер я можу захищатись від їх нападок, вони більше не зможуть мене так просто залякати.

- Тоді я рада що змогла допомогти, ну, перев’язка вже закінчилась, відпочивай, а мені треба йти до інших пацієнтів.

Він кивнув, а потім схаменувся, окликнувши її майже біля дверей.

- Маріє!

- Що таке, надто туго? Послабити?

- Ні, з цим все добре. Коли я зможу вийти… або коли це все закінчиться, дозволиш віддячити тобі вечерею у якомусь ресторані?

- Звісно, - всміхнулась вона.

Не відмовила, це було приємно, але на цьому всі приємності і закінчились. Залишившись на самоті з самим собою Ітан міркував, думав над тим чим буде атакувати офіцерів сам, готував мало не промову для них.

Потім сумував за товаришами і жахався, і ненавидів ту тварюку.

Може йому вдасться якось перекинути провину на нього, нацькувати поліцію на звіра, помститися…

Але ж це не поверне хлопців…

Потім, близько опівночі його рана знову занила, плавно перетекла у гострий, пекучий біль і снів у ту ніч Ітану бачити не довелось. Ближче до ранку трохи попустило і він провалився у тривожну, пусту безодню без образів і звуків.

То були блаженні пів години сну, коли нічого в цілому світі його не турбувало.

З ранком прийшли і офіцери, цього разу Ітан роздивився їх обличчя. Обидва пострижені однаково, з мало не ідентичними сивими пасмами, з глибокими мішками під очима. О’Брайен мав більш лагідне обличчя з виразними чорними вусами, у той час як Парсонс вже п’ять днів не голився, що лише підкреслювало його грубі, гострі риси.

Цього разу він вже не був беззахисний перед ними.

Вони привели з собою психіатра, але даремно, бо той навіть не встиг вимовити ані слова.

- Не зможете мене посадити! – твердо сказав Ітан.

- Чому це?

- По-перше не маєте доказів, по друге справа надто заплутана, по-третє я маю право на чесний суд, а судові процеси як ви знаєте можуть тривати роками.

- Ага, ось тільки ти проходиш в цій справі підозрюваним, не тільки як жертва, а для підозрюваного ми можемо як мінімум обмежити свободу. Знаєш, що тебе можна посадити під варту?

Але він не розгубився і зараз, пекучий біль впродовж ночі, недостача сну і загальна втома можуть розізлити будь кого, тож Ітан просто знайшов куди вилити свою лють, хоча весь діалог він і продумав заздалегідь.

- Знаю, але ви, офіцери того не зробите, я вам потрібен. Без мене не матимете жодної зачіпки до розгадки своєї справи!

Це їх приголомшило, на мить вони переглянулись, побачили в очах один одного вчорашній перекур, вмить обидва зрозуміли, що припустилися помилки. Ітан ще вчора все чув!

- І куди подівся хліпаючий молодик, що скиглив про перевертня? – першим схаменувся О’Брайен.