Arachne - МІсто ВІчноЇ СтІжки , Arachne

Джонатан стиснув кулаки, намагаючись впоратися з спогадами. Він знав, що попереду на нього чекає щось більше, ніж просто наукове відкриття. Це буде випробування, яке визначить його долю і, можливо, дозволить йому знайти відповіді на питання, які мучили його усі ці роки.

Коли прилади на борту Аргонавта остаточно вийшли з ладу, на судні запанувала паніка. Один за одним екрани на містку згасли, індикатори заблимали тривожним червоним світлом, а радіозв'язок разом обірвався, залишивши екіпаж у повній тиші. Океан довкола здавався непроглядним, ніби світ звузився до кількох метрів навколо корабля.

Капітан судна вигукував команди, намагаючись зберегти контроль над ситуацією, але кожен його наказ звучав розгублено та нервово. Моряки та вчені поспіхом бігали палубою, перевіряючи обладнання та намагаючись відновити роботу хоча б одного приладу. Але все було марно. Навіть компаси оберталися шалено, втрачаючи напрямок, немов сама природа вирішила відмовитися від своїх законів.

Джонатан стояв на містку, вдивляючись у туман. З кожною хвилиною напруга всередині нього наростала, як хвиля перед штормом. Він відчував, як холодний піт стікає по спині, незважаючи на холод навколишнього повітря. Серце билося в грудях важко і повільно, начебто передчуваючи щось страшне.

І раптом туман почав розсіюватися, наче волею невидимої сили. Перед ними повільно проступав силует міста. Він був величезний, його стародавні стіни здіймалися високо над водою, вкриті інеєм та крижаною кіркою. Здавалося, що це місто було вирізане з льоду й часу, що застигло у вічній стужі. Кристалічні вежі, зловісні арки та стародавні руїни нагадували йому про щось давно забуте та таємниче.

Судно різко сповільнило хід, наче сама природа наказувала їм зупинитися. На палубі пролунали перелякані крики, і хвилювання охопило команду. Багато хто з них стояли, не маючи змоги відірвати погляд від крижаного міста. Хтось почав шепотіти молитви, інші намагалися переконати себе, що це лише міраж, гра світла та туману.

Але Джонатан знав, що то не ілюзія. Це було те саме місто, яке він бачив у снах. Жінка з яскраво-синіми очима, крижані піки, та таємничий артефакт — усе це раптом ожило перед його очима.

Страх пронизав його наскрізь. Він відчув, як холодне тремтіння пробігло по тілу. Усередині все стислося, ніби час повернувся назад у той момент, коли він втратив Емілі. Але тепер це було набагато сильніше — перед ним стояла реальність, в якій він знову міг втратити все.

Він міцно стиснув перила моста, намагаючись придушити жах, що охопив його. Але його погляд був прикутий до міста. У його голові крутилося те саме питання: "Що це означає? Що мене тут чекає?"

У цей момент Джонатан усвідомив, що їхня експедиція вже не просто наукова місія. Вона стала випробуванням його душі та волі. Він мав зробити вибір — втекти або вступити в незвідане, навіть якщо це означало зіткнутися з власними страхами та таємницями, які він так довго намагався забути.

Але вибір уже було зроблено, як тільки вони увійшли до цього туману. Доля привела його сюди, і тепер відступати не було куди. Джонатан зробив глибокий вдих, намагаючись повернути собі контроль над емоціями, і зробив крок уперед, ближче до того, що приховував стародавнє місто.

Стародавнє місто, яке постало перед очима Джонатана, здавалося втіленням стародавніх легенд та міфів, з яких він не міг вирватися. Туман повільно розсіювався, відкриваючи величне і водночас зловісне видовище.

Високі стіни міста, що йшли вгору в нескінченність, були покриті товстим шаром льоду та інею. Крижані брили звисали з кам'яних блоків, наче зуби стародавнього чудовиська, що замерзло в часі. Ці стіни здавалися неприступними, але при цьому таїли в собі щось давнє та могутнє, що змушувало серце стискатися від жаху та благоговіння одночасно.

Місто було вирізане зі скелі, його будівлі та вежі здавалися частиною самих крижаних піків, які оточували його. Високі шпилі з крижаних кристалів здіймалися в небо, виблискуючи в тьмяному світлі, що пробивається крізь туман. Кожен із цих шпилів був прикрашений стародавніми рунами та символами, що нагадують про забуту цивілізацію, чиє знання та сила давно зникли зі світу людей.

Башти міста здавались порожніми і занедбаними, але їхні віконні отвори, закриті тонкою крижаною кіркою, створювали враження, ніби за ними хтось ховається, спостерігаючи за непроханими гостями. Вікна були вузькими і високими, як очі, що вічно дивляться на тих, хто насмілився наблизитися до цих стародавніх стін.

Головна площа міста, видима з палуби "Аргонавта", була вкрита товстим шаром снігу та льоду. У центрі площі стояв масивний обеліск, покритий хитромудрими гравюрами та символами. Він височів над усім, наче нагадування про колишню славу і могутність цивілізації, яка колись правила цими землями. Його верхівка зникала в густому тумані, наче простягаючись до небес, яких уже ніхто не міг досягти.

Стародавні мости, що з'єднують різні частини міста, були настільки тонкими і тендітними, що здавалися створеними з льоду та привидів, готовими зникнути будь-якої миті. Але незважаючи на їхній зовнішній вигляд, Джонатан відчував, що ці мости витримали б будь-яку бурю, як самі стіни міста.

Між будинками тяглися вузькі вулиці, вимощені крижаним камінням. Ці вулиці здавалися лабіринтом, заплутаним та нескінченним. Тіні, що відкидали будинки, створювали похмурі кути і закутки, в яких ховалося щось незбагненне і небезпечне. У повітрі витало почуття, що місто дихає, живе своїм власним життям, сповненим таємниць і небезпек.

Але найдивовижніше було те, що місто здавалося мертвим і живим одночасно. На вулицях не було ні звуку, ні руху, але Джонатан відчував присутність чогось чи когось, прихованого в холодних стінах і крижаних піках. Це місто було не просто руїнами стародавньої цивілізації, воно було застиглою в часі капсулою, що зберігала щось невідоме і могутнє.

Джонатан стояв на палубі, не маючи змоги відвести погляду від цього видовища. Місто притягувало його, як магніт, викликаючи водночас страх і цікавість. Він розумів, що тут приховані відповіді на його запитання, що він знайде те, що давно шукав, і те, що може знищити його назавжди.