Мілена Христич - Ілюзія подолання, Мілена Христич

Ілюзія подолання

фантастика, пригоди

Безсонні ночі

Кіра знову прокинулась серед ночі …Щось було не так..Хоча дім був сповнений тиші та спокою. Звукоізоляція прибирала всі зайві шурхоти, якими була сповнена галявина за вікном…

Десь складались нічні хижаки : дикі лісові коти і іноді навіть траплялись вовки …Кіра вже не згадувала про їжаків лисиць та кажанів…

Вілла була розташована серед лісу…

Біла та простора , побудована з легких прозорих матеріалів, вона була ніби якоюсь космічною платформою…

Кіра , проте тепер про це не думала…

Вона лежала , розплюшивши очі в цю м’яку темряву…Поруч відчувала спокій та сон Данко…

Він дихав вільно та спокійно

А от сама вона заснути не могла…Так стало відбуватися ніч за ніччю.

Кіра встала та вийшла на простору кухню. Натисла кнопку. Машина тихо загуділа і через пару митей перед жінкою вже парувала затишна філіжанка кави..

Кіра накинула на нічну сорочку легку накидку , взяла до рук чашку та вийшла на білу терасу…

І сразу на неї впала літня ніч з тріском цикад , загадковим шурхотінням трав та невидимих крил..

Кіра вдихнула на повні груди …Сіла у зручний фотель та подивилась в небо, щедро засіяне яскравими великими зірками…

Деякі вона могла назвати. На деяких вона побувала сама у космічних експедиціях. На деяких були тепер розташовані станції та навіть міста. Прямо над нею тепер зоріла Венера. Кіра потисла плечима , відганяючи нічну прохладу…

Саме на Венера тепер були Крістоіер та Ідзумі…В гостях у Інги..

Вона згадала серйозне видовженне обличчя та коротку шапку прямого волосся Інги..

Її сину було вже під тридцять. І Інна мала своє симпатичне онуча. Тому й попросила залишити малих на деякий час в гостях…

…

Так і сиділа Кіра ще декілька хвилин, вдивляючись в безгомінну  космічну глибину…

Поки не почула поруч із собою тихі кроки Данко…

Він підійшов та обійняв її за плечі…

Тоді Кіра видихнула та спитала :

Як гадаєш, не пізно буде зателефонувати на Венеру?

Скучила ?- зі сміхом спитав він. - Не турбуйся, ми же вчора вдень говорили з Венерою. Ти бачила і Крістофера і Ідзумі. По моєму, вони у захваті від космічного зоопарку. І їм не до нас…

Кіра засміялась , заспокоївшись…Але все одно серце було не на місці. Але тепер вона усвідомила , що не через малих.

Кіра не могла звести думок до купи, незважаючи на свою треновану психіку. І поки Данко сходив за кавою для себе, щоб потім також зручно вмоститись у сусідньому фотелі та й собі заглибитися у споглядання космічного простору, вона все намагалась згадати сон, що її так стривожив…

Проте Данко не затримався і обернувся до неї своїм серйозним ледь смішкуаватим обличчям…

То що тебе турбує? Ти прокидаєшся вже не першу ніч…

Кіра потисла плечима :

Не можу поки що сказати 

Не можеш..чи не можеш..

Кіра засміялась…Данко був уважний та прискіпливий , якщо було потрібно. Але якщо траплялось так, що потрібно було бути тактовним та непомітним - це теж могло бути про нього…

Я не можу, бо поки що не знаю, що відбувається..Якісь видіння. Але я не розумію до тями, про що вони…

Данко замислився..

Може хочеш кудись звернутись?

Кіра втім подивилась на чоловіка . Вони були разом вже довго. Хоча обидва були професіоналами і багато часу провели в експедиціях, але це тільки більше пов’язало їх. Іноді їй здавалось, що він читає її потаємні думки, навіть не прикладаючи до цього зусиль…

Я думала…Але ж поки що все під контролем. Я спробую розібратись сама.

Ти завжди була така : сама сама…Навіть якщо прийшлося би ризикнути…

Тепер замислилась Кіра. Вона була впевнена в Данко. Він теж мав треновану в космічних експедиціях психіку і дещо тямив у несподіваних стресах та видіннях.

Але поки що вона не могла надати йому скільки небудь зрозумілу інформацію…

Щось відбувалось у її мозку. Вона бачила дивні сни з незрозумілими образами, і не всі з них вона могла навіть пояснити сама собі,не те що комусь розказати ..

Я впевнений, що ти розберешся. Але ж пообіцяй, що звернешся за допомогою до мене, а не будеш займатися самолікуванням та самоосвітою…

Ти знаєш, я не дитина..

Данко кивнув та замовчавши знову поглянув у зіркову розсип…

Десь там било ключем життя. На кожній з цих зірок. А тут їх обіймала м:яка тиха земна ніч. І Кірі раптом стало так затишно на цій рідній планеті, такій тендітній у бездонному космосі…

І поруч був Данко. Значить все буде добре.

Спогади 

Тоді Кіра стала згадувати минулі роки. Тепер їй було трохи за сорок. Вона була така ж струнка та мала таке ж треноване тіло, як в ті роки, коли літала в численні космічні експедиції. 

Її психіка не зазнала поки що вікових змін, це вона також відчувала по собі…

Кіра була така ж юна душею як в двадцять чи тридять…

Данко також виглядав юно хоча й був трохи старший за неї. 

Проте біологічний вік їх не обходив…

Актуальніше було зберегти вік психічний, зберігаючи психіку тренованою 

Вони звичайно займались медитаціями але ще більше допомагало цьому їх веселість та життєрадісність вдачі, цікавість до усього нового що відбувалося у Сонячній системі

…До нових наукових відкриттів чи технологій чи нового мистецтва…яким би незвичним для ока воно не було…

В усьому звикли вони шукати натхнення та джерело тієї дорогоцінної життєвої незнищенної інтелектуальної та духовної енергії…