Любава Волошин - Ліки без рецепту не продаються, Любава Волошин

-"Хто знає що їй довелось пережити.Поглянь як вона виглядає,а в що одягнена. Можливо дівчина була в рабстві."- судячи з голосу говорив Старший.

Схоже Аліна поспішила з висновками про його мудрість. Враховуючи що вона проснулась, а глюки нікуди не зникли, висновки зробились самі собою.

-"Тим паче не варто повертати її назад. Хіба заслужила вона на життя  сповнене болю та страждань в далені від дому?"- говорив юнак. Схоже,що вигляд буває оманливим і Аліна не побачила за молодістю мудрості.

-" Вирішувати буде виключно вона і ніхто інший,адже виросла і жила вона там, і не нам вирішувати як для неї краще."- Старший замовк, а Аліна нарешті відкрила очі і продемонструвала всім своє повернення у свідомість.

-"Ну нарешті."- невдоволено пробурчав Емет.

Аліна фиркнула демонструючи,що розділяє його антипатію.

-"Ти ж чула нашу розмову?"- Старший дивився  на неї і їй здалось,що в його очах з'явились смішинки.

-"Припустимо."

-" Доля розпорядилась досить жорстоко  і ти  була вирвата невдалим експериментом з рідного для тебе дому. В тебе є вибір  повернутись або залишитись тут і спробувати жити по новому." - Старший дивився їй в очі і чекав відповіді.

-"Невже відповідь не очивидна?"- її дивувало,що вони ще і питають. 

Вона хотіла повернутись додому, і забути цей страшний сон. Сон який затягнувся і був геть не правдоподібним.

-" Що ж, твоє рішення очікуване,однак з поверненням виникнуть деякі ускладнення."- чи не найменше Аліна очікувала побачити як Старший зніяковіло чухає потилицю рукою.

-" Яка цікава ситуація.-Аліна підвелась з дивану. - Тобто ви даєте мені вибір,знаючи очивидну відповідь і при цьому розуміючи,що виконати її ви не можете?" - в ній тихо закипала лють.

-" Я не кажу,що це неможливе,а кажу,що є деякі моменти які трошки ускладнюють процес твого повернення."- промовив Старший.

-" Ну?"- вона склала руки на грудях в очікувальній позі.

-" Знайомся дитя, це ходяче недорозуміння звуть Мікаель,- ельф показав на юнака.- Він  не тільки сивина на мою голову, а по сумісності нещодавно назначений на посаду  наглядача за накопичувачами при нашій академії. І от цей  юний дослідник, вирішив довести невідомо кому,що посада яку він обіймає не гідна його величності і вирішився на дослід за який не беруться навіть могутні,досвідчені маги. Невідомо які сили допомогли йому у виразунку формули і от, як наслідок: ти вирвана з дому і всі накопичувачі нашого поселення порожні."-  з кожним словом Старшого брови у Аліни все більше і більше наближались одна до одної.

-" Іііі?"- як би там не було, а відповідь не сильно внесла пояснення.

-" І поки вони не будуть повторно заряджені повернути тебе додому можливості у нас немає. Адже враховуючи який ресурс було потрачено дім твій знаходиться на такій відстані,що жоден ельф не зможе повернути тебе назад."

 Її очі ошелешено збільшились в розмірі. Невже вона застрягла тут назавжди?

-" А  коли вони будуть повні? Чому ви не можете об'єднатись? Як так? "- питання сипались з неї,немов вода з сита.

--" Кожен накопичувач містить у собі як мінімум 70 повних одноосібних одиниць енергії. І для його заповнення відпочивший і сильний маг витрачає від року до 10. А зараз  йде мова про 285 накопичувачів. У нас немає ні потрібного ресурсу магів, ні можливості швидше зарядити їх."

Відчай... Це єдине почуття в якому Аліна зараз знаходилась. Вона захотіла розплакатись, як колись у дитинстві. Вона знову опинилась одна. Як же їй огидно було знову відчувати це все на собі.

-" То невже  хвалена ельфійська могутність про яку всі говорять, і про яку чула навіть я вигадка?"- гіркота якою були наповнені слова пекли їй рота.

-" Не смій відкривати свого рота і сипати з нього образи в адресу мого народу."- в діалог нарешті втрутився Емет. Він аж пишів жаром, а виліці вигравали від образливих слів на адресу ельфів.

-"Охолонь."-  кинув йому Старший. А вже для неї пролунало:- " Наш народ на порозі великої війни і майже всі боєздатні і обдаровані зараз знаходяться там на полі бою. Нас не вистачає, ворог бере числом, саме тому Мікаель зробив пошук на всіх носіїв нашої крові,доля якої якимось чином тече і в твоїх жилах."

 Клас, окрім того, що вона опинилась у якомусь  супер- пупер ельфійському  царстві то ці гостроухі ще і перебувають у стані війни.  Повернутись додому вона не може, принаймні ще років десять.

Особливого вибору в неї вже якби і немає,здається що доля як завжди все обрала за неї.

-" І що ж мені робити?" - вона у розпачі дивилась на ельфів.