Ксю Бадб - Закохана В Диявола, Ксю Бадб

Три вечори на тиждень я проводжу в одному зі своїх улюблених казино. Це субота на виключення. Я приїжджаю сюди, щоб подивитися, який контингент збирається, простежити за новими обличчями та просто відпочити. Це місце насичує мене силою. Це перше казино, яке я побудував, яке я відкрив, і яке зараз вийшло на найвищий рівень не просто у місті, а й у країні. 

Тут збираються найвпливовіші, наймогутніші світу цього. У віп-залах відбувається те, про що ніхто ніколи не дізнається. І я пишаюся, що власник цього місця саме я. І, як завжди, в руках келих віскі з льодом. Це мій спосіб знімати стрес. 

Віп-кабінка пуста, на вході стоять охоронці. Я не планую сьогодні з кимось спілкуватися. Я досить рідко взагалі виходжу до аудиторії, яка збирається в залі. Майже не граю, мене це не цікавить. Розумію, що вони прийшли сюди не просто спустити гроші, а спускають тут за ніч сотні тисяч доларів. Люди в моєму казино знайомляться, знаходять партнерів. Вишукують інформацію про ворогів. Це місце, де можна все, і місце, про яке я забагато хочу говорити. Жодна інформація, почута тут, ніколи не виходить до журналістів, чи тим паче у публічний простір. 

Та сьогоднішній вечір може бути не таким звичайним, як мені здавалося, коли в полі мого зору з'являється жінка з рудим волоссям. Я не знаю, що в цій дівчині приваблює мене настільки сильно, але я не можу відвести погляду. З моменту, як вона тільки зайшла в зал, все моє тіло напружилося, і це точно не від нервів. Вона настільки незвичайна і настільки приваблива, що я навіть забуваю про те, що не можу відчувати нічого. 

Жінка приходить до бару, і я простежую кожен її рух. Вона не просто йде. Вона, мовби, несе всю свою красу в цей світ, показуючи, що зараз тут з'явилася справжня королева. Помічаю, що вона сама, поруч із нею нікого немає, і слідом також ніхто не йде. Раніше я її не бачив. Точно б запам'ятав, якби хоч раз така богиня з'явилася в полі мого зору. Можливо, вона була в інших місцях, але також сумніваюся. Найчастіше про нових відвідувачів мені повідомляють. 

Але якщо я зараз не дізнаюся, хто ця жінка і чи була вона тут раніше, я собі ніколи цього не пробачу. 

- Хто вона? - запитую у начальника охорони свого казино, показуючи на жінку, яка стоїть біля бару. На ній неймовірна чорна сукня, яка оголює спину та плечі. Жінка виглядає настільки привабливо, що у мене миттєво в штанах стає тісно, і якби не залишки порядності - взяв би її прямо тут, навіть не питаючи її імені. 

- Вона тут вперше, ми раніше її не бачили, але дайте нам десь хвилин п’ять, і ми все дізнаємося. - Стежу за жінкою, як вона замовляє свій коктейль і думаю про те, що б зробив з нею вже цієї ночі. 

Киваю начальнику охорони, і він іде. Саме в цей момент до жінки підходить якийсь олух і суне свої руки до її талії. 

"Бляяять..." - гарчу та підриваюся з місця, не розуміючи, чому в мене така гостра реакція на людину, якої я зовсім не знаю. 

- Я тобі ті руки поламаю, як сірники. 

У цьому місті всі знають, що Девід Сореро гірший, ніж сам Диявол. І якщо він щось вважає своїм, до цього краще не підходити і навіть не дивитися. І зараз я хочу цю жінку собі, а отже, я її отримаю, навіть якщо доведеться відправити у  підводне плавання її недолугого кавалера. Встаю, даю настанову своєму охоронцю, який миттю відходить її виконувати. 

- Менше ніж за добу ти станеш моїм Янголятком. - Посміхаюся та повертаюся у свою VIP-кабінку. 

Даремно вона сюди прийшла, бо тепер її життя ніколи не стане звичним.
Мій план досить простий. Охоронці швидко пробили всю інформацію про цього мудака, який обіймає жінку. І дізналися, що він постійний гість наших казино. Не саме цього, а  всієї мережі. Заядлий ігроман. Спускає в покер невеликі суми, але стабільно. Грати вміє, але занадтно азартний, і коли входить у кураж, забуває про стоп. 

- Що ж, це може зіграти мені на користь. 

Не вигадую нічого кращого, як запросити його в одну з віп-кімнат і зіграти з ним. Він не відмовиться, я в цьому впевнений. І такий, як цей Едвард, не пропустить свого шансу потрапити туди, куди інші лише мріють. 

Звичайних людей у віп-кімнати для гри не запрошують. Тому заядлий ігроман не пропустить такий шанс. Жінка піде з ним. Як я дізнався, її звати Єлизавета. 21 рік, художниця. Сумніваюся, що вона буде грати, бо раніше її в казино ніколи не помічали. Але мені потрібно зберігати спокій. І я можу діяти іншими методами, наприклад, просто забрати жінку, кинути в машину і відвезти до себе додому. Але певний буде супротив, а ще й налякаю. 

Можливо, це мене навіть трішки заводить, що  можу налякати жінку, але не хочу довести її до нервового зриву чи інфаркту. Я ж не знаю, як вона реагує на гості в ситуації. Дивлячись на її поведінку тут, здається, що вона до всього ставиться спокійно. Але я не впевнений, тому буду обережний.
Охоронець повертається до мене. 

- Ну що він сказав? Він дуже щасливий. - Я й не сумнівався. Такі, як Едвард, використовують цей шанс, навіть не розуміючи, що їх  заманюють у пастку. 

- Їх уже провели до зали? 

- Так, вони тільки що зайшли, їх попросили почекати, поки ви з'явитесь. Я надпиваю своє віскі та встаю. 

- Ну тоді пішли вчасно зіграти пару партій у покер. 

Заходжу і напруження в кімнаті наростає. Чоловік підривається та тягне мені руку. Я не планував грати з ним роль хорошого господаря, але гаразд. Мій погляд приковує жінка, яка зовсім не соромлячись вивчає мене. Що ж, це досить несподівано.
- Пане Сореро, я навіть подумати не міг, що ви запросите мене зіграти з вами. 

Відчувається, що він радий знаходитися в одній кімнаті зі мною. Та ще й не просто в кімнаті, а у віп-залі. Чоловік вискакує зі своїх штанів. Намагаюся зберігати досить ввічливе обличчя, хоча мені це вдається досить складно. Не хочу на нього ніяк реагувати, але мушу видавити в себе базову ввічливість. 

- Мені також приємно зіграти з вами, Едварде. Я чув, ви класний гравець. 

Після моєї фрази, жінка, що знаходиться за Едвардом, робить такий вигляд, наче я ляпнув якусь фігню, наче вона взагалі не може уявити, чого це мені повинно бути приємно грати з її нареченим. Що ж, вона або надто добре знає чоловіка поруч із собою, або непогано розбирається в людях. Ні те, ні те мене зараз не цікавить. Мене цікавить лише вона в якості виграшу. А я завжди отримую те, що хочу. 

- А це моя наречена Єлизавета. Лізі – це пан Сореро. 

А це я і без тебе, хлопче, знаю, але я не кажу нічого, лише киваю головою. Саме заради цієї жінки я зараз стою і намагаюся тримати ввічливе обличчя. Вона дивиться на мене так, наче підозрює в чомусь. І від її погляду серце починає битися ще швидше. Несподівана реакція на незнайомку. 

- Дуже приємно познайомитися, Єлизавето. Ви неймовірно виглядаєте. 

Я міг би сказати їй набагато більше компліментів, а точніше показати, наскільки вона неймовірна і наскільки сильні емоції викликає в мене, навіть стоячи на відстані витягнутої руки. Але обходжуся звичайним компліментом. Не зараз, на це ще в нас буде час, а поки що потрібно переходити до справи. 

- Дякую. 

Голос звучить настільки солодко, що я забуваю, що потрібно сідати за гральний стіл. Просто дивлюся на неї довше, ніж це взагалі можна за правилами пристойності.  Так, Девіде, бери себе в руки. На це в нас буде час. Я відводжу погляд та повертаю його до Едварда. 

- Ну що ж, зіграємо. 

Пропоную зіграти, тому що заради цього ми зібралися. Планував сісти поруч із жінкою, але вона дуже швидко зайняла дальній стілець, а її наречений сів між нами. Окей, це не страшно, переживемо. Мені ще цікаво, чи буде вона грати. Це не зовсім входить у мої плани, але не особливо їх змінить, навіть якщо жінка захоче зіграти пару партій. Я сумніваюся, що їй буде цікаво проводити тут із нами за грою кілька годин, а я буду просто чекати. Чекати, поки їй це набридне, і я зможу зіграти тільки з Едом. 

- Леді також гратиме. 

Після питання уважно дивлюся на неї і бачу, як вона ледь стримується, щоб не закотити очі.  Що ж, грати вона не налаштована. Добре,  янголятко, скоро ми з тобою пограємо в інші ігри. Звісно, я цього не кажу, але думками вже уявляю, як кладу її в своє ліжко та повільно роздягаю. Певно, на смак вона ж така солодка, як і на вигляд. 

- Ні, можливо, іншого разу. 

Як я й очікував, вона відмовляється. Що ж, добре. Тоді не доведеться довго чекати, щоб зіграти на справжню ставку. Зараз ми почнемо гру взагалі, не ставлячи нічого. Скажемо так, спортивний інтерес. Хочу, щоб в Едварда розгорівся азарт. Бо саме тоді він перестане думати логічно і почне робити імпульсивні вчинки. А заради цього ми тут і зібралися. 

- Ну, іншого разу, то іншого разу. 

Після цієї фрази її погляд повертається до мене і дає чіткий натяк, що іншого разу в нас точно не буде. Якби ж вона знала, наскільки зараз помиляється. Але гаразд, нехай вірить, що хоче. Зараз мене цікавить лише гра і моя перемога. Що ж, пару партій доведеться злити. Я програю декілька разів Едвард і я бачимо, як в його очах розгорається вогонь азарту. При цьому жінка сидить явно сумна, і їй це все набридло. Вона щось каже йому на вухо та виходить із зали. Сподіваюся, вона повернеться нескоро, і я матиму змогу втілити свій план. 

- Ну що, Едварде, може зіграємо все ж таки на якийсь приз? - Помічаю, що в ньому немає зовсім страху. Лише бажання щось виграти. Звісно ж, 5 перемог підряд. 

- Тим паче тобі зараз щастить. - Ще більше розпалюю в ньому бажання виграшу. Знаю, так як він ніколи не зупиняється. 

- Що пропонуєте поставити, пане Сореро? 

Хлопче, я давно знаю, що я хочу в тебе виграти, але дам тобі шанс самому обрати ставку. 

- Та навіть не знаю. Можемо зіграти на щось цікаве. Гроші мене мало цікавлять. - Це він не сам розуміє. Якби я сказав,  щоб ми грали на гроші, це було б дивно. В нього немає такої суми, яка може мене зацікавити. Тому якийсь сенс. 

- Я навіть не знаю, що можу вам запропонувати. 

Зате я знаю, але зараз потрібно все це правильно сказати. 

- У мене є ідея. - Роблю вигляд, ніби ця думка спала мені на думку тільки що, і я не виношую її вже кілька годин. 

- Я поставлю 5 мільйонів доларів. - Помічаю, як від  суми очі чоловіка просто збільшуються до космічних розмірів. Він явно не очікував такої ставки. 

- Я навіть не знаю, що можу поставити я. Хіба що  душу? - Він посміхається, а мене зовсім не бентежить його посмішка. Навіщо мені його душа? Такі, як він, не варті навіть 100 доларів. Що там 100? Навіть 10. Але в нього є те, що я хочу отримати. І я це обов'язково отримаю. 

- Я ж не Диявол, щоб купувати твою душу. - Від цієї фрази він сіпається. Я знаю, що за спиною мене називають Дияволом, і навіть знаю, чому. Але зараз мене не цікавлять душі людей, тим паче таких, як він. 

- Що ви пропонуєте, щоб я поставив? - Я не хочу цього пропонувати. Чоловік повинен сам до цього дійти. 

- Едварде, я не знаю, що навіть придумати. Можливо, щось незвичайне. Тим паче, що ти п'ять разів виграв. Я впевнений, що ще одна перемога в будь-якому випадку буде твоєю. - Бачу, як розгораються його очі, коли за моїм жестом на стіл кладуть п'ять мільйонів доларів готівкою. А це така пристойна купа грошей. 

І його очі затуманюються жагою виграти. Саме на це я і розраховував. Що ж, він повністю готовий зробити необдуману ставку. Єдину ставку, яка мене цікавить. 

- Можемо зіграти на твою наречену? - Кажу, це так, наче це якась звичайна річ. Наче ми зіграємо на його машину чи годинник.
Він відразу сполохується. І мені не подобається така реакція. Невже він відмовиться? Невже я прорахувався? І невже я настільки погано розуміюся на людях? 

- На Лізі? - Його голос звучить тихо. Але я переводжу руку на стопку грошей, щоб акцентувати увагу на можливому виграші. 

- Ну ти ж не програєш. П'ять виграшів, я сумніваюся, що шостий буде програшем. - Бачу, що він замислюється. - Тим паче п'ять мільйонів доларів я не так часто ставлю. 

Хоча і виграти чиюсь наречену я не так часто хочу. 

- Але ж це моя наречена, і я її кохаю. Вона на якась повія. 

Після того, як він назвав її повією, у мене в середині щось стиснулося. Це не потрібна реакція, але я зберігаю спокій. 

- Я не прошу її ставити як повію. Просто поспілкуватися та провести місяць часу разом. Я не робитиму нічого, чого сама дівчина не захоче. Ти ж у ній упевнений? — підначую його, розуміючи, що зараз тиснути немає сенсу, а от аргументувати — це прекрасний варіант. 

— Тим паче виграш п'ять мільйонів доларів може змінити твоє життя, і не тільки твоє. Я думаю, на весілля ці кошти будуть не зайві. — Він  ще раз замислюється, потім видихає. 

— Я згоден. 

Усе ж таки, саме на це я розраховував. Я махаю дівчині, щоб вона здавала карту.  Та тут несподівано мені телефонує заступник. Я не можу не відповісти на цей дзвінок, адже якщо в такий час мені телефонують, то це щось важливе. Якраз, як я виходжу говорити по телефону,  повертається Єлизавета. Не чую їхньої розмови, але коли я нарешті закінчую свою бесіду та сідаю за стіл, її очі стривожені і дещо злі. Невже він їй розповів,  яку ставку поставив? Але по тому, що вона не намагається вирвати йому кадик, у мене є два варіанти. Або жінка просто приймає свою долю і вона занадто спокійна, що набридне мені за найближчі декілька днів, як тільки я її трахну. Або вона взагалі нічого не знає. Що ж, краще б це був другий варіант. І коли нарешті партія закінчується і я перемагаю, беззаперечно перемагаю, я бачу, як його обличчя блідне. 

Єлизавета також розуміє, що сталося щось недобре. Але він мовчить. Дам йому час, нехай сам їй скаже про те, що він тільки що програв її мені. 

- Лізі, нам потрібно поговорити. 
Звісно, їм потрібно поговорити. Я просто хочу побачити цей момент, коли його наречена дізнається, як її коханий чоловік поставив замість свого життя її. Ну що ж, це буде цікава вистава. Жінка переводить погляд з нього на мене, потім повертається назад до нього. 

- Так, коханий, я тебе слухаю. 

Від того, як вона називає Едварда "коханий", мені хочеться блювонути. Що ж, дівчинко, схоже, ти взагалі не розумієшся в людях, а тим паче в чоловіках. Але я нічого не кажу. Просто дивлюся на них. Дивлюся, як обличчя цього слимака стає ще блідішим, і він не знає, що робити. Немов паралізований сидить і втупився на карти, які досі лежать на столі. І жінку це починає дратувати. І по її рухах я помічаю, що вся ця тиша нагнітає обстановку ще більше. 

- Давай вийдемо. Хочу поговорити наодинці. 

Після того, як він дивиться на мене, я киваю в знак згоди. Добре, нехай виходять. Можливо, йому від цього стане легше. Але тільки вони виходять із зали, я відправляю за ними свого охоронця, а сам збираюся вийти в потрібний час. Нехай Едвард знайде в собі мужність сказати в очі жінці, яку він, типу, кохає, що тільки що програв її в карти, що оцінив їхнє кохання в 5 мільйонів доларів. 

Ні, я не скажу, що це низька ціна, але все ж таки, якби жінка для мене мала значення, я б не поставив її життя, як коштовну річ, ні в якій грі. Я оберігав би її від усіх. А він вирішив, що може грати нею як розмінною монетою. Дивлячись на таких чоловіків стає тошно...