Олександра Малінкова - Принц Єгипту, Олександра Малінкова

      Завтра слід все ж таки зателефонувати приятелю і другу ніч заночувати в нього, а то її близькість просто зносить дах. Невідомо на скільки ще може вистачити його витримки.

      Вранці Феріт зустрівся зі своїм бувшим однокурсником і товаришем Миколаєм. Той протягнув йому ключі від чорної тойоти. Домовився з ним, що заночує в нього, а поки, вмовив Марину декуди з’їздити з ним.

- Коли я погоджувалася, я й гадки не мала, що це побачення буде на кладовищі, - вона здивовано заморгала.

       Філ знизав плечима і мовчки купив великий букет білих троянд. Могилу знайшов не одразу, довго блукав, але нарешті зупинився біля двох кам’яних надгробків з написом: «Софія і  Григорій Крушиліни». Стояв серйозний та сумний певний час, навіть сльози в кутиках очей з’явилися. Потім поклав букет. Марина тихо стояла поряд, мовчки спостерігаючи за ним.

- Це мої дід та баба по материній лінії. Вони повернулися в Україну, - нарешті промовив він, - я був дуже прив’язаний до діда, тому й університет обрав у Києві, поближче до нього. Бабуся вже до того часу померла. Я був єдиною радістю для старого. Так і жили з дідом. Тому я так трепетно і з ніжністю ставлюся до України.

- Як так? Не можу зрозуміти! – Здивовано запитала Марина.

- Просто! – Посміхнувся він. – Батьки мами іммігрували в іншу країну. Мати вийшла там заміж і народився я, а дід з бабусею повернулися на батьківщину, вже в пенсійному віці.

- А мама в Єгипті вийшла заміж? – Марина все ніяк не могла вхопити суть.

- Ні, в Італії, - Губи Філа розтягнулися від посмішки. Йому подобалося, що Марина нічого не могла зрозуміти одразу. – і мене звуть не Ферітом, а Філіпом, це вже місцеві почали кликати так на свій манер.

- То я майже нічого про тебе не знаю?!

- Питай, все, що тобі цікаво, я відповім. – Щиро сказав Філ. – І доречі, я не араб!

       Він підморгнув їй.

- Я нічого не маю проти арабів, китайців чи любої іншої національності, просто моє бачення, що кохану людину слід обирати схожу і близьку тобі за: національністю, менталітетом, вихованням і навіть релігією. Тоді на мій погляд буде менше протиріч і конфліктів. Хоча кого я обдурюю. З Едуардом все, що я перерахувала сходилося, та все ж ми лишилися зовсім різними…

- А я обираю серцем, - він знову підморгнув їй.

      Кров у котре вже знову прилила до її обличчя, щоки почервоніли, її кинуло в жар. Здається, цей чоловік вперто і впевнено крокує до своєї цілі. Не зважаючи на жодні перепони, умови і умовності. А зараз, розвіяв останній міф, за котрий вона так чіплялася, вмовляючи себе, чому не слід бути з ним…