Валентина Плиска - Довге прощення, Валентина Плиска

Тес, кохана, я прошу тебе ще про одне: зроби, будь ласка, все можливе, щоб моя смерть не стала перешкодою до твого щастя? Я не знайду спокою, якщо так станеться!

Колін, я пам’ятаю нашу з тобою розмову і твої слова, але ти не правий: мені не треба підштовхувати її до тебе, до чогось змушувати - вона вже твоя! Не проґав своє щастя!

P.S. Не залишайте Джека, ви його єдина сім’я.»

Чоловік і жінка ще довго мовчки сидять поруч на дивані й дивляться на аркуш паперу на столику перед ними, потім вона повертається до нього й утопає в обіймах. Сльози одна за одною починають збігати по її щоках і вона звично утикається в його плече й дає їм волю, а він так само звично гладить її по спині втішаючи. Поступово її істерика затихає, дихання вирівнюється і вона відсторонюється від нього.

Я кохаю тебе, - шепоче вона, - Але я ще не готова. Я кохаю тебе, - так само пошепки відповідає він їй, - І буду чекати стільки, скільки буде потрібно.

Вони переплітають свої руки й ще деякий час так сидять, а потім підводяться та їдуть проводжати Джека в аеропорт.