Валентина Плиска - Довге прощення, Валентина Плиска

Глава 22.

За кілька днів після похорону в кабінеті нотаріуса, котрий опікувався справами Рона, зібрались його вдова, син, батько його пасинка і близький друг небіжчика, також відомий кінорежисер Майкл Кент.

Доброго дня, шановні пані та панове! – привітався літній чоловік в великих окулярах, уважно розглядаючи присутніх, - Шкода, що нам довелось зібратись з такого сумного приводу, але я маю оголосити останню волю покійного Рональда Рендала, - дістав він тацю з документами із сейфу, - Ви готові? Так, звісно, - за всіх відповів Майкл, - Хоча не всі з присутніх розуміють навіщо власне вони тут? Все згодом, - сказав нотаріус і відкрив конверт із заповітом, розірвавши при цьому сургучеву печатку, - Моєму сину Джеку Рендалу заповідаю трастовий фонд на його ім’я і авторські права на всі мої завершені вистави й друковані видання, - починає зачитувати документ, на що хлопець хитає головою й фиркає, а його мачуха кладе йому руку на плече, - Моїй дружині Тессі Тіндал заповідаю наш дім в передмісті Нью-Йорка і спільні із Майклом Кентом права на мій останній сценарій під робочою назвою «Люблю на завжди або бажаю щастя», котрий додається до цього документу, - господар кабінету дістає з того ж сейфа ще два однакових конверти А4 і передає вдові і другу і маленький конверт, котрий віддає останньому, - Цей лист Вам особисто передав небіжчик. «Привіт, Майк!» - розриває папір режисер, - «Це тобі. Впевнений, що ти знаєш, що з цим робити і кого я бачу в головній ролі! Пост-скріптум: Не поспішай до мене!» - дивиться на Тес, розриває другий конверт й пробігає очима по першим рядкам, - Я вже знаю, що буду робити цієї ночі! Я можу продовжити? – втручається нотаріус, бажаючи якнайшвидше закінчити справу, хоч на його радість неприємних сцен не передбачається, як це часто буває на таких заходах, але йому вже просто хочеться додому, - Моєму пасинку заповідаю трастовий фонд відкритий на його ім’я, керування яким до набуття вигодо-набувачем повноліття доручаю його батьку Коліну МакКалістеру, - останній здивовано подивився на свою кохану, а та лише знизала плечами, - Це весь текст заповіту, - підводить очі літній чоловік, - Але є ще лист для Вас міссіс Рендал, - передає ще один невеликий конверт вдові господар. Дякую, - говорить Тес, бере його й підводиться, чоловіки пропускають її вперед, тиснуть руку нотаріусу й виходять з кабінету. Рон завжди вмів здивувати, - розводить руками Майкл, стоячи біля своєї автівки на паркувальному майданчику, - Я прочитаю сценарій і зателефоную тобі, - обіймає вдову свого друга, тисне руку його сину, - Якщо що, ти ж знаєш до кого звернутись? – запитує того, киває головою третьому присутньому, про відносини Тесси з котрим ходили чутки, та йде. Поїхали до нас? – запрошує жінка батька свого сина, - Прочитаємо листа? Мені здавалось, що ти захочеш це зробити наодинці? – обережно запитує шатен, на що його кохана повертає до нього конверт, на якому акуратним почерком написано: «Прочитайте це разом із МакКалістером».

Дорогою Тес довго дивиться у вікно, а потім повертається до пасинка.

Джек, ти ж знаєш, що те, що писали про нас із Коліном в газетах... – починає вона. Це не правда! – продовжує за неї хлопець, - Про «жовту пресу» мені тато все пояснив ще років десять тому, коли там багато писали про нього, - відмахується. От і добре, - кивнула головою жінка. Але ти знаєш..., - невпевнено говорить Рендал-молодший. Що? В останні наші зустрічі з татом, мені здалось, що він би хотів, щоб це було правдою, - підбирає слова Джек і побачивши вираз обличчя мачухи відразу додає, - Але я можу помилятись! – на що жінка лише зітхає і відводить погляд.

По приїзді додому хлопець відразу йде в свою кімнату збиратись, адже сьогодні ввечері в нього літак, його канікули закінчились і він має прибути на навчання. А Тесса й МакКалістер прямують в кабінет і всідаються поруч на дивані біля журнального столика. Довго дивляться на конверт, потім чоловік рішуче підводиться, бере канцелярський ніж із робочого столу, розрізає конверт, дістає аркуш паперу і починає читати в голос.

«Привіт, кохана! Вітаю, МакКалістер!

Почну банально: якщо ви це читаєте, то мене вже немає в живих! Так буває!

Тес, я не знаю, чи зміг довести тобі за час нашого спільного життя, що ти – моє найбільше кохання? Хоча ні, найбільше моє кохання – це театр! А ти – ти жінка мого життя! Ти і є моє життя! Ти подарувала мені море натхнення, океан щастя, всесвіт радості! І ти ні в чому переді мною не винна! Зовсім! Навпаки, я вдячний тобі за те, що ти була в моєму житті!

Я ж з дня нашого з тобою знайомства знав, що ти кохаєш Коліна МакКалістера. Так, через якийсь час ти відкрила своє серце і мені. І я це завжди знав і відчував: і твою вірність, і твою безмежну підтримку. Але також я знав, що його ти кохаєш більше! І за звичайних обставин ти б обрала його і я б тебе відпустив. Після боротьби, звісно, я ж звичайний чоловік! Та відпустив би. І ми б залишились друзями, й ти б зіграла ще в багатьох моїх виставах! Бо мої вистави неможливі без тебе! Зіграй, будь ласка, в останній? І хай це буде фільм? Зроби це так, як можеш тільки ти? Я знаю, що ти це зробиш!

В нашій же реальності сталось інакше – я повільно помирав на твоїх руках і це розривало тебе на шматки, а зібрати тебе міг тільки він… І він був поруч. І збирав, не вимагаючи нічого натомість. Дякую тобі за це, Колін!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍