Олег Говда - Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда

Розділ 20

Важко щось робити тільки вперше, ну а потім приходить досвід, той що син помилок, і все йде своєю чергою. Шість ударів молота і жодних проблем. Заморожені архилічем лицарі смерті обсипаються іржавою потертою, а їх, сподіватимемося, вже очищені душі вирушають у краї вічного полювання. Ну, чи у що вони за життя вірили.

Залишається лише сам Архиліч. Йому такий розклад схоже не надто подобається, і мертвяк вкотре тицяє в мене своїм жезлом.

Угу… Не травень місяць. Від холоду зуб на зуб не потрапляє, але на крижану скульптуру нежиті перетворити мене, як і раніше, не вдається.

З усіх ніг біжу до нього. За принципом, не наздожену, то хоч зігріюся.

На щастя, ловити примару не доводиться. Вона настільки впевнена у своїй могутності, що навіть з місця не зрушила, а лише шипить щось і жезлом махає. Ну, справа хазяйська, ми теж махонути можемо.

Випускаю з рук кувалду, тут від неї користі мало, і меч із шелестом покидає піхви. Широкий замах, і меч розсікає архиліча на рівні грудей, не зустрічаючи жодного опору. Ну а що ви хотіли від безтілесного створення. Та й не важливо. Головне, мертвому магу це не подобається. Причому настільки, що він прямо на очах тане і зникає. Тільки тоненький струмок димку на тому місці, де воно було. Та й той, буквально за кілька секунд розвіюється. Залишається лише жезл. Цікава, до речі річ. Навіть не зрозуміло з чого зроблено. Найбільше схожа на скло чи шматок льоду. Піднімаю та запихаю за пояс. Мені воно без потреби, але може Тіму знадобиться. Та й який ніякий, а трофей. Що завжди приємно.

Ух, добре як! Одночасно зі смертю архиліча повертається нормальна температура. Після навіяної холоднечі навіть спекотно стає.

Озираюся на товаришів. Всі живі і дружно розтирають носи та руки, супроводжуючи це діяння недрукованими коментарями.

— Ну як ви там?

— Нормально, — відповідає за всіх гном. — Молот віддай…

— Само собою... Вибач, що дозволу не спитав. Ти як, Тім? Зав'язуємо на сьогодні, чи ще трохи вперед просунемося?

Маг продовжує розтирати вуха і мене не чує. Захірд штовхає його убік і повторює питання.

— Спершу глянемо, що тут приховано… — нагадує Тім про те, що ми не просто ходимо мертвим містом, а маємо конкретну мету. — А потім уже вирішимо, лізти далі чи почекати.

Маг, а за ним гном і троль, йдуть до мене.

— Угу, — бурмотить Тім, озираючись. — Десь тут… Зараз подивимося…

Простягає руки і вимовляє заклинання.

Кілька секунд не відбувається нічого, а потім грунт починає тріскатися, ворушитися, йде з-під ніг ... і ми всі дружно провалюємося в прірву.

— Розтуди твою… — коментує за всіх одразу Захірд. — Попереджати треба.

Прірва — голосно сказано. Насправді ми разом із перекриттям упали в якийсь підвал. Досить просторий, але не глибокий. Стеля трохи вище маківки троля. Тож усі цілі, навіть не забилися — відбулися легким переляком.

Приходимо до тями і оглядаємося.

На перший погляд нічого особливого. У приміщенні, метрів шість на шість, по кутках стоять невеликі п'єдестали у вигляді колон, на яких лежать чотири сфери розмірами з футбольний м'яч. Червона, синя, сріблясто-біла та чорна. Останню вдалося розгледіти лише завдяки відблиску від глянсової поверхні.

— Не може бути! — вигукує Тім з таким виглядом, наче знайшов як мінімум величезну скриню золота. Ну, або що там магам більше до вподоби. — Це ж… Це… Ні… це неможливо! — продовжує бурмотіти він, і тре очі, ніби сам собі не вірить.

— Погано, — не погоджується з ним троль. — Нудно… — потім хапається за край обвалу і одним ривком вибирається назовні.

— Ну, хоч хтось розумно мислить, — бурчить гном. — Чим вирячитися невідомо на що, краще подумайте, як будемо вибиратися.

— Ви не розумієте… — захоплення в голосі мага не поменшало ні на йоту. — Це ж сфери стихій.

— І який нам із них прибуток? — гном уважніше придивляється несподіваній знахідці. — На що вони годяться?

— Сфери стихій… — бурмоче Тім, наче не чуючи Захірда. — Про них легенди ходять… Щоправда, останні сто років їх ніхто не бачив, і багато хто вважав їх лише вигадкою. І ось вони…

— Егей, прокинься! — гном безцеремонно штовхає мага вбік. — Нам яка користь від них?

Тім, як і раніше, ігноруючи всі розпитування, йде до чорної сфери і простягає до неї руки. Сфера якийсь час ніяк не проявляє себе, а потім починає зменшуватися… Ось вона вже наполовину менша, потім — з велике яблуко, а ще через мить, над постаментом висить чорна, як смола, грудка. Маг обережно бере її в руки і дбайливо ховає в ладанку на шиї.

— Уфф… — зітхає чи то з полегшенням, чи то від насолоди. — Неймовірні відчуття… Досі не віриться.

— Чуєш, я бачу що говорити ти не розучився, — гном безцеремонно смикає мага за рукав. — То, може, відповіси нарешті, що ми таке цінне надибали?

— Я ж сказав, — звертає на нього увагу Тім. — Сфери стихій ...

— І? — Не відстає Захірд.

— Утілена еманація сили… — з деякою поблажливістю, як тупуватому учню, відповідає маг. І, бачачи нерозуміння як в очах гнома, так і на моєму обличчі, продовжує пояснювати. — Як сказати простіше… Джерело магічної сили. Маг, у якого воно є, не стає могутнішим, але може використати набагато більше заклинань. Взяти, наприклад, мене... Самі бачили — три, чотири заклинання і все. Треба відпочивати. При тому, що й заклинання не найскладніші. А тепер, маючи сферу з еманацією енергії землі, я зможу значно більше. Скажімо, десять заклинань. Може, ще більше… Розумієте?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍