Софі Бріджертон - Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон

10.

— Ці діти… Вони зведуть мене в могилу раніше строку! — пожалівся Великий Джо й скосив очі в мій бік.

А я тут до чого? Я згодна, ті нестерпні дітиська, граючись, здатні додати сивини на його скроні.

Вголос, втім, я цього не сказала, натомість втупилась поглядом у тарілку з ризото. Потрібно змусити себе проковтнути хоч трішки — не можна нехтувати пригощанням від Джованні.

Та як же важко було відірватися від монологу одного італійця, вкрай невдоволеного рідними шибайголовами, які геть розперезалися. Це просто магніт! Більш сильний ніж рис із креветками.

Одразу після моєї появи у «Вітторії» старшому Соретті зателефонували. Звісно чути його співрозмовника я не могла — хоч і ладна була закластися, що інколи з динаміка телефону, притиснутого до чужого вуха, долітали до мене окремі, особливо гучні репліки, — та в цілому видовище це скидалося на нову бродвейську постановку з єдиним актором, котрий втримував на собі увагу публіки вже досить довго. Й здатен був робити це ледь до нескінченності.

Я була в захваті, у справжньому захваті від того, як бурхливо, як яскраво та непідробно виплескував він своє незадоволення. І я дійшла висновку, що можу в нього повчитися, на випадок, якщо на наступному побаченні до мене прийде хтось не ліпший за Карло.

Так, надія на хоч якесь продовження з Тоні в мене цілковито відсутня. Занадто вже підозрілою була разюча зміна його настрою. Та й після несподіванки із кретином-п’ятим я ще не відійшла.

Тоні вигадливий хитрун. Аж надміру. І я не певна, що він не використовує мене знову, хоч і називала себе після цієї спільної ночі його одноразовою забавкою.

А ще його зачіпало, що родина вважає його розпещеним бовдуром, і його ображений кислий тон ще й досі стояв у мене у вухах. Можливо, я навмисно повторюю їхню помилку? Не хочу визнавати, який він? До учорашньої ночі між нами був зв’язок, легенький такий легіт приязності й взаємної симпатії. Що як Тоні відчуває його сильніше за мене?

О ні, та кого я обманюю! Він щось замислив! І зіграв свою роль украй погано. Через текілу. Хоча уночі все було по-справжньому…

Дідько!

Загарчавши ледь чутно, я похитала головою. Від цих роздумів я з глузду з’їду!

А може все дійсно настільки просто, що в це важко повірити? Можливо, він справді хотів мене ще? Ну дива ж у світі трапляються, так? Зцілення від хвороб без лікування, порятунок після катастроф, може це теж такий єдиний випадок на мільйон? Що робити тоді, бо я ж його нібито відшила?

Та повернути босову прихильність й приглушити гіркоту ледь не першої в житті відмови буде легко — для цього вистачить лише ефектного роздягання в нього на очах із пропозицією загладити провину. Та чи зроблю я це знову? Чи хочу я цього без текіли? Чи хочу я його?

В мене ще не було часу подумати про це.

Від думок, що Соретті здатен змусити мене відчути, тепер без алкогольного дурману у голові, я зашарілася — проте сумніваюся, що щодо цього комусь було діло на величезній кухні ресторану, — і впустила виделку. Вона з гучним звуком вдарилась об край тарілки.

Стрепенувшись, Джованні на мить згадав про мене, та невидимий Бадді знов перетягнув його увагу на себе якимсь питанням.

— Чим мені не вгодив капрезе? Чим? А ти хоч уявляєш, на що вона його перетворила? Святий капрезе! Dio mio![1] C’è un limite a ogni cosa![2] Це гель, Бадді! Гель! Як зубна паста чи ще якась дурня! У голові не вкладається! Що? Що вона каже? Що зараз це модно. Що, бачте, людям більше не подобаються прості шматки томатів на тарілці. З яких то пір їх не влаштовують томати?! Що з цими людьми не так?! Де вона їх знаходить, га?! Скільки в мене відвідувачів! Сотні! Щодня! Й ніхто ніколи не жалівся, що в нього на тарілці томати! Усі ладні вилизувати посуд після страв, настільки вони обожнюють мої томати! Я? Я їй так і сказав! А вона… Тобі й без мене добре відомо, якщо Петра щось узяла собі в голову, вона викрутить це з мене, чого б їй те не вартувало. Так-так! Тому весільними приготуваннями вона займається самостійно. Я втручатися не збираюся. А тепер ось думаю, чим нас пригощатимуть? Пастою з пасти та желе з болоньєзе? Яка ганьба! Люди підуть додому голодними! Від Соретті! Dio mio! Я цього не витримаю, Бадді, не переживу. Її гель мене й вколошкає! — Джованні щиро нервував через клятий гель: склавши пучки трьох пальців разом, гнівно стрясав вільною від телефону рукою в повітрі після кожного речення. Звісно він психував через той салат, це ж справа його життя — годувати людей смачно. Здається, в цій родині до крижаного стерва не тільки брат має претензії.

Знов подлубавшись у суміші рису, шпинату, креветок та сиру, я глипнула на су-шефа з черевцем, який шпетив кухарча за недбало нарізану моркву — Великий Джо запросив мене за стіл для особливих, почесних, близьких до сім’ї гостей, що розташовувався не в залі, а на кухні. Величезній кухні справжнього ресторану, з начищеними до блиску каструлями та дисципліною не гіршою за армійську. Від перебування тут перехоплювало дух!

А ще я зауважила, що на голосні муки боса, як і на мою присутність усім було байдуже. Впевнена, якби я втекла, нікому не сказавши ані слова, ніхто б й не помітив моєї відсутності — усі працювали, готувалися до вечора, щось нарізали, випарювали й терли.

І якщо вже відверто, Соретті-старший злегка покривив душею, щоправда, я б не наважилася звинуватити його в цьому. Та мені добре відомо, що «Рубіроса» входить в десятку найкращих італійських ресторанів Нью-Йорка, і все це завдяки Петрі та її жорсткому безкомпромісному, навіть деспотичному підходу у керівництві. Ні, «Вітторія» й «Орегано» також популярні, та білява курва, з гелем чи без нього, таки знається на своїй справі, це потрібно визнати.

Збираючись на цей таємний обід з Джованні, я усвідомила раптом, що жодного уявлення не маю, чим саме займається щодня мій бос, окрім обов’язкових ліжкових вправ з новою крихіткою чи покоївкою.

«Рубіроса» повністю підпорядкований Петрі, Джованні слідкує за дотриманням усіх традицій у «Вітторії» — цей заклад, до речі, названий на честь його першої дружини й матері Тоні, — а в «Орегано» заправляє якийсь кузен. Той Соретті, що вночі побував на мені, ніяк не вписувався у цю схему зі своїм безмежним его.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍