Наталі Ліон - Не дивись мені в очі, Наталі Ліон

Анна гримає дверима і вилітає з машини. Я намагаюсь вискочити за нею, але дверцята заклинило.

Якого біса? Нервово смикаю за ручку, водій щось там возиться і нарешті відчиняє ті кляті двері. Я швидким кроками іду за нею.

Кричу, щоб зачекала. Дала спробу все пояснити.

Вона потрібна мені. Як ковток свіжого повітря. Я стільки не встиг їй сказати.

Вона пришвидшує крок і намагається бігти, хоча на підборах в неї не дуже виходить.  Чорт! Вперте дівчисько!

 Анна  повертає за ріг будівлі і зникає з мого виду. Що ж ти робиш? Я пришвидшуюсь і біжу слідом за нею. Серце стискається від болю коли я чую різкий удар і гальма машини.  Наближаючись помічаю, як авто вилітає на дорогу і набираючи швидкості тікає з місця аварії.  Вона лежить  на асфальті, а мій світ, здається, перестає існувати.

****

Я  вже 3 годин  під операційною. Ситуація критична. В неї численні переломи і забої. А ще вона втратила багато крові. Шанси на життя надто мізерні, але вони є, і лікарі боряться за нього. 

Мене просто розриває на частини. В тому, що сталося виключно моя провина. Я не повинен був її відпускати в такому стані...я не повинен був доводити її до такого стану. Який же я покидьок, нікчема. 

Вона повинна жити! Краще б на її місці опинився я. Зараз я б все на світі віддав, аби тільки вона вижила. Парадокс лише в тому, що від мене нічого не залежить. 

Залишається одне - надіятися і молитися, аби Бог врятував її. 

Сомов теж тут. Я подзвонив йому,  як тільки зміг. Краще б він розірвав мене, послав до біса, порубав на шматки,  ніж отак спокійно сидів поруч і чекав. 

Але це була всього  ілюзія спокою. Він лише намагається тримати емоції в собі. Я бачу в його очах страх і біль за свою дитину.

Ми покірно чекаємо біля дверей операційної, виходячи по черзі палити.

Не знаю скільки часу проходить ще, поки зза дверей з'являється лікар. Сомов зривається перший в очікуванні вироку. 

- Ви , я так розумію, батько? - киває в його сторону лікар.

- Так, як все пройшло? Вона буде жити? - стурбовано питає Сомов.

- Все найгірше вже позаду, але ніяких гарантій я дати не можу. Ви зрозумійте, я не Господь Бог. Ми зробили все, що було в наших силах, а далі надія тільки на її молодий організм.

- Лікарю, я заплачу будь які гроші, тільки врятуйте її, - благаю я.

- Шановний, не все в цьому житті можна купити за гроші. Ми складали її до купи по частинках, і якщо вона виживе, то мусить пройти довгий курс реабілітації. Вона може тривати довгі місяці або навіть роки! Прибережіть свої гроші до кращих часів.

Він легко похлопує по моєму плечі і покидає нас. 

- Це все через мене! - не витримую я і кажу це вголос. Різко повертаюсь назад і знову сідаю на диван. Я зламав їй життя. Не хотів, але зламав. Як же я себе ненавиджу!

- Що відбулося між вами? - різко питає Сомов. 

Я й справді, що? Чому вона вирішила, що я з нею тільки з помсти? Хто їй втлумачив це в голову?

- Я хотів зробити їй пропозицію, - торкаючись чола тихо промовляю. - А вона чомусь вирішила, що я це роблю, щоб помститись вам.

- А хіба не так? - перепитує Сомов.

Я повертаю голову до нього і бачу очі повні ненависті. Мене це не дивує. Сам себе ненавиджу.

- Ні, не так. Все не так... – виривається в мене. - Точніше, спочатку я справді хотів лише помсти, але все змінилось. Я закохався. По справжньому закохався,  як підліток. Мені невимовно пощастило, що я її зустрів і так по дурному мало не втратив. 

Я опускаю голову і знову картаю себе. 

- Думав, що буду її ненавидіти, коли дізнався, що вона ваша дочка. Так сильно ненавидіти, як вас, але все пішло не по плану, - зізнаюсь Сомову.

Мої слова його зачіпають за живе. Він стискає губи в тонку лінію і відводить очі.

- Знаєш, Владе, - починає Сомов. - Я теж не в захваті від нашого спілкування, але ти багато чого не знаєш.

- Я знаю лише те, що саме ви замовили аварію, в якій загинув мій батько. В мене було достатньо доказів, щоб засадити вас за грати, але грошей і зв’язків бракнуло, - не витримую я.

- Яких доказів, Владе? Слів Суханова, нібито замовник це я? - випалює він.

- Тільки вам була вигідна смерть мого батька. 

- Я не замовляв твого батька. Так, я хотів викупити акції, але не більше того. Не там ти шукаєш, Владе. Не там. - хитає головою Сомов.

- То може ви знаєте де шукати? - запитую з іронією.

- Я вважаю, що треба витрясти всю інформацію з Суханова, цей покидьок знає набагато більше ніж каже. Комусь було вигідно не лише вбити твого батька, а й засадити мене за грати, - стурбованим тоном заявив він.

Я починаю задумуватись над словами про Суханова. По моїх підрахунках він скоро виходить на волю. А може вже вийшов…

- Чому я повинен вам вірити? 

- Тому що наша війна з тобою затягнулася і постраждала моя дочка. Через нас обох постраждала! Нам треба діяти обдумано і об'єднати сили, - впевнено говорив Сомов.