Емілія Дзвінко - Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко

Відвертості з Кирилом закінчилися тим, що хлопець викликав мені таксі і відправив додому. Я хотіла залишитись з ним, запропонувати подивитись фільм чи поговорити, але переборола в собі це незрозуміле бажання підтримати і розрадити хоч якось, бо якби Кирило цього потребував, то не відправляв би мене зараз додому. Навіть добре, що я їду від нього, бо вже й так встигла до нього звикнути, навіть попри його складний характер. Все частіше ловлю себе на тому, що Кирило мені подобається. Це важко усвідомити і прийняти, але певне так і є. Про це говорять мої відчуття коли ми разом і він поводиться нормально, мене здає реакція на його дотики, які мені шалено приємні. Ну, якщо це зароджується кохання, то дуже не вдалий час і зовсім не та людина. Я все ще добре памʼятаю, яке враження справила на Кирила вперше. Тому не варто піддаватися скороминучій слабкості та ілюзії, що в нас можливо б щось вийшло. Згадати лише Вікторію. Та він дивиться на неї як на божество, хоча дівчина ще та стерва. 

Вранці прокидаюся вчасно і на диво бадьора, ніби то не я пів ночі провела в роздумах. Настрій такий хороший, що хочеться ним з кимось поділитися. Та я навіть пропущене заняття з культурології відпрацювала без проблем і приколупувань викладача. Пʼятниця мене тішить. Пари закінчуються швидше, тож я маю ще вільну годину перед роботою. Планую піти в парк по капучино з вишневим сиропом. На сходах універу помічаю Арсена в компанії хлопців. Стою і думаю підходити мені до нього чи ні, бо я ще й досі почуваюся винною перед ним. Хлопець ніби відчуває, що за ним спостерігають. Обертається і одразу знаходить мене поглядом. Тепер, без варіантів, треба підійти. 

— Арсене, привіт! Ми можемо поговорити?

— Привіт, — не надто привітно відповідає хлопець. — Не бачу потреби в нашій розмові. 

— Я тебе розумію, але дай мені пʼять хвилин. Це не так багато часу, то як? — наполягаю на своєму, бо хочу йому все пояснити. 

За нами уважно спостерігає його компанія, а ще купка зацікавлених студенток-фанаток Кирила, які непроти підловити мене на зраді. Я сильно ризикую, але бажання пояснити Арсену ситуацію для мене важливіше ніж студентські плітки.

— О'кей, давай відійдемо, — таки згоджується Арсен і ми відходимо вбік від шумної компанії. 

— Я слухаю, давай кажи, що хотіла, — підганяє мене.

— Арсене, ти маєш право злитися, але повір я не хотіла тебе образити. 

— Не хотіла , але чомусь ти забула мені сказати, що в тебе є хлопець. Не розумію для чого тоді було розказувати історії, що ти не хочеш стосунків і бла-бла-бла ...

— Не має в мене хлопця. Я з Кирилом фіктивна пара, — кажу правду. 

Його реакція не заставляє мене чекати.

— Лео, ти серйозно? — розчаровано дивиться на мене хлопець. — Тільки не кажи, що він тобі ще й за секс з ним платить. 

— Якщо ти справді про мене такої думки, то для чого тоді сам на побачення запрошував? — обурююся. Вже пошкодувала, що розповіла Арсену правду. 

— Слухай, давай ти мені поясниш все, а я помовчу, бо зараз в мене в голові стільки всього незрозумілого крутиться, — вже спокійніше каже Арсен і бере мене за руку. — Лео, я спробую тебе зрозуміти, бо ти мені небайдужа. Я вже казав тобі про це. 

 —  Можеш провести мене на роботу, а по дорозі туди я все тобі розкажу,  —  пропоную хлопцеві. 

 —  Давай!  —  згоджується Арсен і ми йдемо разом в сторону парку.

 —  Ти мене образив, тож з тебе ще капучино з вишневим сиропом.

 —  О'кей, а з тебе правда. 

 —  Домовились.

Поки доходимо до ательє я розказую Арсену всж історію, починаючи від нашого знайомства з Поліною до якого і він причетний. 

 —  Лео, чому ти не розповіла мені раніше?  —  вислухавши запитує хлопець.  —  Я б допоміг тобі просто так, без жодних фіктивних стосунків, погроз чи вимагань. У мене є гроші і зв'язки, тож наступного разу краще звернися до мене. 

 —  Сподіваюся, що наступного разу не буде,  —  відповідаю.  —  Арсене, я не звикла просити про допомогу і бути перед кимось в боргу. А з Кирилом в нас угода в якій кожен щось отримує, тож мені так простіше, ніж почуватися боржницею.  —  пояснюю свою позицію.  — А ще, ми не так добре з тобою знаємо один одного, щоб я тебе грузила своїми проблемами.

 —  Справді, ми знайомі дуже мало, тому треба виправляти це і я навіть знаю як,  —  загадково усміхається Арсен. Його білявий трохи розтріпаний чубчик виглядає трохи по-дитячому, але мені подобається.  —   Лео, запрошую тебе в неділю на свій День народження. Буде велика вечірка в моєму заміському будинку.

 —  Не думаю, що це хороша ідея. Ми з Кирилом маємо бути для всіх парою, тож якщо я прийду до тебе сама  —  це буде підозріло і дасть зайвий привід чуткам.

 —  А ти приходь не сама,  —  каже хлопець.  —  Бери цього Кирила. 

 —  Оце ти пожартував! Та він нізащо в світі не погодиться піти на таку тусовку. Він же серйозний і відповідальний, куди йому на студенські вечірки ходити. 

 —  Тоді приходь з Поліною,  —  пропонує Арсен.  — Вона його сестра, тож проблем не має бути.

 —  Доречі, непогана ідея, але певне все ж таки не вийде,  —  одразу згадую, що Поліна не дуже ладнає з Романом,  —  Вона не погодиться через твого друга.

 —  Я можу її переконати,  —  пропонує Арсен.

 —  Ти такий наполегливий, що тобі не можливо відмовити. 

 —  То це означає “Так”?

 —  Так, це означає “Так”,  —  усміхаюся Арсену.  — Завтра я з Поліною плануємо піти на шопінг, ти можеш випадково опинитися в тому самому торговому центрі що й ми. Я напишу тобі де саме ми будемо. 

Повертаюся до дому і сідаю на декілька годин за роботу над конкурсними ескізами, бо з цими всіма подіями трохи закинула їх. На наступному тижні треба буде показати їх своєму науковому керівнику та підібрати тканину для пошиття тестової моделі. Як добре, що я працюю в ательє і можу зробити все швидко та якісно.