Інна Романова - Мій випадковий чоловік, Інна Романова

Я сиділа і не розуміла, це він серйозно? Забрати дітей до нас?

- А спати де вони будуть? - для чогось запитала.

- Поселимо їх у тебе в кімнаті, а ти переїдеш тимчасово до мене. Адже ми спали на одному ліжку раніше. Жень, ну хіба це проблема де спати? - він звично клацнув мене по носі і посміхнувся, демонструючи свою фірмову ямочку.

- Костю, що, правда, можна забрати їх до нас?

- Звісно. І не треба буде сесію пропускати.

Я на радощах полізла до нього обніматися, і притиснулася так міцно-міцно.

Яка він все-таки хороша людина, коли не строїть з себе мачо! 

- Женю, - він притискав мене так само сильно, обхопивши мою спину і сідниці своїми міцними і надійними руками. - А грошей більше не потрібно? Я ж можу допомогти, ти ж знаєш, не соромся.

Сльози виступили у мене на очах ... Мій Костомаров, дякую тобі!

- Ні, поки не треба, вони ще ті витрачають, але я дуже вдячна за твою підтримку! 

Не знаю скільки ми так сиділи, обнявшись, даруючи тепло один одному, я з часом заснула, оповита турботою і захистом цього великого і надійного хлопця.

Вранці взяли квитки на швидкісний поїзд і поїхали за пацанами.

Батьки зустріли нас зі збентеженням і радістю, тато виглядав непогано, посміхався і жартував, але було видно, що боляче йому і дуже.

Ми попрощалися, взяли цих двох шибеників і погнали додому.

Хлопчики були невимовно раді поринути в подорож, ми особливо раніше нікуди не виїжджали сім'єю, батьки постійно на роботі, ну і економили гроші.

Загалом, було не до подорожей.

Гришка та Руслан всю дорогу розмовляли, жували і знову розмовляли, як маленькі папуги стрибали по полицях, захоплювалося вмонтованою плазмою в купе і ще багатьма іншими очевидними речами.

Під кінець дороги я вже вимоталася від цього нескінченного джерела енергії поруч, Костя ж, навпаки, все їм показував, розповідав, пояснював - по-моєму, його не менше цікавили питання з приводу «що робити, якщо закрився в купе зсередини», або « а чому зараз вже не видно рейок в унітазі, коли змиваєш?»

Хлопчики є хлопчики, в будь-якому віці.

Додому приїхали втомлені, голодні, але задоволені.

Я швидко поставила вермішель, дістала ковбасу, нарізала салат і погодувала мою ораву чоловіків.

- Женю, я попросив Олену, вона завтра зранку до нас прийде і побуде з хлопчиками, поки ти збігаєш в універ. У тебе ж о 10:05 починається іспит?

Я знову ледве стримала сльози.

Як же я йому вдячна! Вся така самостійна, а про те, хто ж буде завтра з хлопцями і не подумала...

- Дякую, Костю, - я поцілувала його в щоку, правда для цього треба було стати на стільчик, через що братися почали голосно сміятися.

- А казав, не дозволяй, щоб вона тебе цілувала! Заслинить щоку! - згадував попередню розмову братик Григорій.

- Іноді тільки дозволяю, якщо є особливий випадок! - жартівливо підморгнув Костя.

Все, всіх погодувала, спати поклала, пора і собі укладатися, завтра важкий іспит з аналітичної хімії і треба виспатися.

Тільки як це зробити, якщо поруч буде спати Костя?..

Моя кров побігла швидше, долоньки зволожилися і серце почало стукати, як божевільне... 

Я згадала, як вперше увійшла в цю кімнату і побачила відому картину...

- Заходь, - він виявився поруч, обхопив мене руками і провів в свою кімнату.

Все було просякнуте його запахом - ліжко, подушка і навіть повітря навколо.

Я лягла і напружено початку чекала чогось... У передчутті, нервуючи і сподіваючись...

- Женю, розслабся, ми сьогодні 10 годин провели в дорозі, завтра у тебе іспит. Клянуся, що я тебе не з'їм. Сьогодні, - і так він на мене подивився, що у мене перехопило подих... Його погляд обіцяв багато... - Мила, спи міцно і ні про що не турбуйся.

Не знаю як, але я заснула. 

І навіть спалося мені добре і спокійно, було тепло і затишно поруч з ним.

Вранці я прокинулася в його обіймах. 

Моя голова лежала на його голих грудях, нога закинута зверху і рука розташувалася низько на животі.

Ох! До такого пробудження я не була готова!

Але відмовити собі в задоволенні і поніжитися поруч з ним, вдихаючи його тепло, відчуваючи міцні м'язи, я не змогла.

Тихесенько вислизнула з ліжка чоловіка і пішла готуватися до нового дня.

Іспит пройшов дуже добре, мені попався легкий квиток, тому я перша здала і побігла додому.

Олена гралася з хлопцями у настільні ігри та мій прихід був майже не помічений гравцями.

Десь через годину, коли обід був готовий, ми всі дружно поїли і Олена розпрощалася, обіцяючи ще навідатися до моїх шибеників.