Інна Романова - Мій випадковий чоловік, Інна Романова

- Женько, - із захопленням жуючи банан кричав мій меншенький. - У вас з Костею така красива квартира і величезна!!! Тільки не розумію, а чому тільки дві кімнати? З такою площею це ж можна чотирьох, ні, п'ятикімнатну квартиру зробити! - продовжував захоплюватися він.

- Ну ти дурачок! - тут же вступив в полеміку старшенький. - Вони взагалі в одній живуть, навіщо їм скільки треба, це ж їх всі потім прибирай!

- Ну так… - погодився Руслан.

Я мудро промовчала. 

Не хочу розчаровувати дітей, пояснюючи що велика площа є велика площа і прибирати все одно доведеться однаково, будь-то студія або п'ятикімнатна квартира.

 

Ближче до восьмої години прийшов Костя. 

Хлопці йому дуже раділи, називаючи старшим братиком. 

Вони веселилися весь вечір разом, граючи в приставку і поглинаючи незліченну кількість їжі.

На четвертий день перебування братів у нас в гостях я навіть трохи почала ображатися. 

Як готувати і прибирати, так Женя, а грати і веселитися вони хочуть виключно з Костею. Ось же, жуки!

Тато йшов на поправку і завтра вже батьки повинні повернуться в Україну.

Хлопців ми вирішили привезти в суботу, нехай тато з мамою трохи відпочинуть від перельоту і операцій.

Тату треба було ще пару тижнів провести в лікарні, а бабусю вже, слава Богу, виписали.

 

- Женю! - знову звуть прислугу, обурено бурчу, прямуючи в ігровий центр ім. Костомарова, колишню мою кімнату.

- Чого вам? 

- Зроби, будь ласка, нагетсів, - з палаючими очима просить Гриша – Будь ласочка!!! 

І до нього приєднуються ще двоє спільників.

- А вас не бентежить, що одинадцята вечора? Комусь давно пора спати!

- Ну сестричко, ну ми ж завтра вже їдемо! Не примушуй нас спати, у нас королівська ніч! - авторитетно заявляє Руслан.

Мда... Цікаво, звідки мої братики, що жодного разу не відвідували табори, знають такі фішечки?

Я грізно глянула на Костю, мовляв, ти придумав, зізнавайся?!

Але цьому нахабному хлопцю взагалі мої погляди не страшні, весь задоволений і з пацанами переморгуються.

- Гаразд, так і бути, - не могла я відмовити цим трьом зайчикам.

 

Було вже опівночі, коли я прийшла забирати на бенкет натовп голодуючих.

Вони втрьох лежали на ліжку, і, під мирний шум телевізора, спали.

Гриша мило склав ручки під щокою, Руслан обіймав брата, а Костя лежав трохи нижче, тихенько сопучи.

Така прекрасна картина ... 

Дякую тобі, Костомаров! 

Я тихенько зачинила двері і пішла пробувати свої кулінарні шедеври.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно