Ксана Рейлі - Будеш моєю, Роксолано, Ксана Рейлі

Розділ 25

Жінка обіймала мене напевно ледь не пів хвилини й від цього аж мороз пройшовся по шкірі, бо це було настільки неочікувано і насправді незручно, що мені взагалі не хотілось тут знаходитись.

— Чому ви так довго? Вже вся їжа майже вистигла.

— Та це мене затримали на зйомках, я навіть не встиг перевдягтись, — трохи втомлено відповів Дженк.

— Лано, а ти сьогодні дуже гарна, — пані Фахріє схвально оцінила мене поглядом, а я просто остовпіла. Може я сплю і це все не насправді?

— Гаразд, ходімо в будинок, досить тут стояти, — жінка запрошуюче протягнула руку і Дженк впевнено, а я не надто сміливо зайшла всередину. Тут було все так само як за останнього мого візиту, вишукано. Мама Дженка провела нас на кухню, де був накритий невеликий стіл. Страв було небагато, зовсім не так, як я звикла вдома приймати гостей, але може це й краще. Пані Фахріє сіла на свій стілець, а ми з Дженком вмостились навпроти неї. Я ж весь цей час спостерігала за брошкою, яка красувалась на білій блузці жінки. Мені страшенно цікаво, що ж змусило її вдягти цю річ зараз.

— Дженку, налий вина нам, будь ласка, — сказала пані Фахріє і поправила своє волосся. Все ж я захоплююсь тим, як у такому віці можна так неймовірно виглядати.

— Дякуємо, що...що запросили нас, — невпевнено сказала я, беручи в руку бокал.

— Так, справді, — мене підтримав Дженк, — вже дуже давно хотілось трохи ось так спокійно відпочити.

— Я просто справді засумувала за вами, — жінка легенько посміхнулась.

На диво, атмосфера не була напруженою і гарне відношення мами Дженка до мене не було натягнутим чи штучним, все було так щиро і я відверто сиділа в ступорі, не розуміючи, що повпливало на її поведінку. Ми просто сиділи й спокійно говорили, ділились історіями та сміялись. Але потім до Дженка хтось зателефонував і ми з пані Фахріє залишились наодинці. Для мене це було незручно, тому деякий час панувала тиша, поки вона сама не почала говорити.

— По твоїх очах видно, що ти не розумієш, що відбувається, — жінка зробила ковток вина.

— Вибачте, — я відчула, як почервоніла, — але це справді так. Зовсім недавно ви просто ненавиділи мене і звинувачували у всіх гріхах. Вважали, що я вам не рівня, не підходжу вашому сину і взагалі...простачка. А тепер все ледь не з точністю навпаки за такий короткий час. Це для мене надзвичайно дивно.

— Ну, ти права і я від своїх слів не відмовляюсь. Спочатку ти справді мені страшенно не подобалась і я взагалі не могла зрозуміти, як ви з Дженком змогли бути разом. І не спорю, я завжди бачила поряд з ним Ясемін. Зізнаюсь, я хотіла завадити вашим стосункам. Але коли я подивилася те ток-шоу, то моя думка дещо змінилась. Я бачила ваші з Дженком погляди одне на одного, в них була така ніжність і справді щось таке, чого не можна описати словами. Я думала, ти користуєшся моїм сином заради грошей і його статусу, але врешті зрозуміла, що це не так і мені справді соромно за свою поведінку. Коли я дзвонила Дженку, то запросила спочатку лише його, а він вже сам заговорив про тебе. Розповів про ваші стосунки, почуття і пригрозив, що якщо я тебе ображу, то ви обоє просто поїдете звідси. Збрешу, якщо скажу, що я не злякалась через те, що можу втратити сина, але на той момент я вже змінила свою думку про тебе, тому з легкістю погодилась. У мене був нещасливий шлюб і я всіма силами намагаюсь зробити так, щоб моя дитина знайшла своє справжнє кохання. І зі всього цього я можу зрозуміти, що так і сталось. Ну і як підтвердження своїх благих намірів, ось, — пані Фахріє вказала на брошку, — я одягла цю чарівну річ. Так, вона мені відразу сподобалась, але тоді ніхто з присутніх не знав мою любов до такого, а мені все ж треба тримати свій рівень.

— Мені здається, що я сплю, — я легенько посміхнулась, продовжуючи дивитись на жінку, — невже ви справді так вважаєте тепер?

— Абсолютно, — вона кивнула, — якщо Дженк щасливий, то і я буду щаслива. І якщо його щастя це ти, то я не проти.

— Ви...ви не уявляєте, як я рада це почути. Я не розчарую вас, обіцяю. Я кохаю Дженка і зроблю все, щоб він був щасливий, — я почала неприховано радіти від того, що нарешті це сталось і хоч хтось з цього «вищого» світу прийняв мене і зрозумів, що не така я вже й простачка. В той момент повернувся трохи схвильований і розлючений Дженк.

— Що таке, синку? — запитала пані Фахріє.

— Все в порядку, вибачте що так довго. Ви тут не сумували?

— Ні, що ти. Ми собі поговорили на свої жіночі теми, — жінка хитро мені посміхнулась, а я зробила те саме.

В той момент ніби величезний камінь щез з моєї душі й стало невимовно легко. Я була дуже рада тому, що напевно найрідніша людина Дженка, яка ще декілька тижнів тому готова була мене ледь не вбити, зрозуміла, що я хороша і підходжу для її сина. За декілька годин ми з Дженком вже зібрались їхати. На прощання пані Фахріє знову обійняла мене і десь глибоко я відчула ту материнську любов, яку втратила в тій страшній аварії. На очі проступили сльози, але я їх стримала. Попрощавшись, ми сіли в авто і виїхали з двору.

— І про що ви говорили? — поцікавився Дженк.

— Та так, ні про що, — я посміхнулась сама собі, — все добре.

— Я ж казав, що все буде добре.

— Все було занадто добре. Я навіть такого не очікувала.

— Я просто пояснив мамі, яка ти дорога мені. І що я хочу, аби ви нарешті порозумілися. Ну і вона прийняла це.

— Я дуже щаслива, чесно. Особливо після того, як втратила свою маму, сподіваюсь, твоя зможе, ну не замінити мені її, а хоча б стати підтримкою.

— Думаю, що так і буде. Але зараз я мушу зіпсувати твій щасливий настрій.

— Тобто? — я підняла брови.

— Мехмет дзвонив тоді. Хоче завтра вранці бачити нас в себе.

— Чорт, — буркнула я, — а що таке?

— Не знаю, він нічого не пояснив абсолютно. Лише бурчав.

— Думаю, що нічим добрим це не закінчиться.

— Мене теж переслідує така думка, — сказав Дженк, не відриваючись від дороги. А у мене в той момент щось холодне і липке з‘явилось всередині. Мене насторожило те, що Мехмет хоче нас бачити і якщо це пов‘язано з тринадцятим пунктом...то мені кінець, адже всю вину він звалить на мене.

Приїхавши до квартири, ми з Дженком майже не розмовляли. В нього була страшенна втома, а в мене тривога. Тому коли ми лягли у ліжко, я лиш ніжно поцілувала його в губи, на що він відповів мені так само, а потім ми обоє заснули в обіймах одне одного. Вранці моє хвилювання лише зросло, хоча Дженк був абсолютно спокійний. Сьогодні Стамбул потішив нас дощем, тому я взяла з собою парасолю. Чоловік довго сміявся з мене, бо для чого вона мені, якщо я їду в авто. Я ж лише закотила очі й нічого не відповіла. От побачить, що вона ще знадобиться нам сьогодні. Коли ми зупинились біля офісу Мехмета, моє серце впало кудись вниз і на дерев‘яних ногах я зайшла всередину. Двері його кабінету були відчинені навстіж, але всередині нікого не було. Ми все ж вирішили зайти та сіли на диванчику.

— Для чого ти взяла її з собою? — Дженк взяв мою парасолю.

— Ну це просто звичка...— буркнула я, — я завжди її ношу, коли падає дощ.

Раптом ми почули чийсь плескіт у долоні. За секунду в кабінеті з‘явився Мехмет, який продовжував аплодувати, а ми з Дженком сиділи в повному нерозумінні.

— Які ж ви неймовірні...ідіоти! — гаркнув Мехмет і зі злістю гримнув дверима.

— Вибач? — суворо запитав Дженк.

— Я бачив, що вам щось не зовсім виходить, але ж щоб так! Це просто жах!

— Та поясни вже в чому річ!? — Дженк підірвався з місця.

— Ваше інтерв‘ю...це повна катастрофа. Я дивився його і червонів, як так можна.

— Серйозно? — почав кричати чоловік, — а те, як там з‘явилась Ясемін і той Андрій, тобі значить невідомо!?

— Невідомо. Може це продюсери захотіли додати емоційності, не знаю. Але ви мене розчарували по всіх пунктах і це жахливо.

— Яке ви маєте право нас так ображати? — врешті не витримала я і стала поряд з Дженком.

— О, наша пташка заспівала, — знущально сказав Мехмет, — ти б взагалі мовчала, адже винна у всьому саме ти.

— Перепрошую? — я схрестила руки на грудях.

— Ти ще з самого початку здавалась мені невдалою, але виходу у мене не було, я сподівався на краще. Але мої сподівання благополучно рухнули.

Ведучий сказав, що люди вам не вірять! А це була ваша головна мета! Переконати всіх, що у вас шалено-палкі почуття, а ви й цього не змогли зробити. І гаразд Дженк, він актор, йому це ще виходило, а от ти...бездара.

— Здається, ти перегинаєш палку, Мехмете! — Дженк заступився за мене.

— Аж ніяк, — продюсер вмостився у своє шкіряне крісло, — і найгірше, я не бачу сенсу більше це продовжувати.

— На що ви натякаєте? — запитала я.

— Поки вам не перестали вірити абсолютно всі, треба це завершувати. Так, мав бути ще цілий місяць, але я такого терпіти більше не буду. Ти так спішила додому — будь ласка. За декілька днів оголосимо, що ти зрадила Дженку і ваші стосунки розірвані назавжди. Ти отримаєш певну суму за час, що минув і більше ми ніколи не побачимось. Звісно ж, якщо всі пункти договору були виконані правильно. Інакше я тебе просто викину звідси без копійки.

— Мехмете, ти вже переходиш всі межі, — просичав Дженк, — ти не маєш права з нею так розмовляти!

— Чого це? Вона хто? Правильно, ніхто. Тому має коритись кожному моєму слову. Так що давайте, маєте декілька днів, щоб вигадати сльозливу історію зради та розлучення, а потім перевіримо пункти.

— Але чому зрада? — заверещала я.

— Бо я так захотів, — сухо відповів Мехмет.

— Це якась дурня, ясно? — втрутився Дженк.

— Я б тобі теж радив помовчати. Бо твоя кар‘єра повністю отут, — Мехмет показав зімкнутий кулак, — пуф — і кар‘єри нема. Все, можете йти.

— Але...— почала я.

— Геть! — не дав договорити мені чоловік.

Дженк розлючено глянув на Мехмета і вхопивши мене за руку, потягнув в коридор. Ми спустились сходами та зупинились біля самого виходу.

— Дженку, що тепер буде? — я підняла на нього очі зі сльозами.

— Я не знаю, — він похитав головою, — ідіотизм, — чоловік вдарив кулаком по скляних дверях.

— Ой, — я похитала головою туди-сюди, — я забула парасолю в його кабінеті. Я швидко, — я кинулась знову нагору, але мені страшенно не хотілось бачити ту наглу пику. Перед дверима я зупинилась, щоб глибоко вдихнути, але почула, що Мехмет з кимось говорить. Так, це негарно, але я вирішила підслухати.

— Я так і сказав...так...так...як ти й хотіла...ну звичайно...так...угу...ще трохи і вона поїде, не хвилюйся...ніхто не гідний його так, як ти...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно