Петро Кралюк - Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк

Цвесть радость в селах и градах. И чтя послом небес желанным, В замену всех наград и хвал, Вождя-героя — Богом данным Народа общий глас назвал»[205].

Можливо, це виглядає дивно, але для Рилєєва Хмельницький — одна з центральних фігур російської, чи то загальноруської історії.

В останні місяці перед повстанням декабристів письменник почав працювати над драмою «Богдан Хмельницький»[206]. Цей твір писався майже одночасно з трагедією Олександра Пушкіна «Борис Годунов». Поети добре зналися. І були в курсі творчих планів один одного. «Богдан Хмельницький» і «Борис Годунов» замислювалися як широкі епічні полотна, що зображували переломні моменти в історії Русі-Росії.

Рилєєв устиг написати лише «Пролог» задуманого епічного твору. Його дія відбувається на площі в Чигирині. На ній зібралися місцеві жителі, що просять єврея Янкеля, який узяв в оренду їхню церкву, відчинити храм. Однак Янкель не хоче цього робити, вимагаючи грошей. Це обурює чигиринців, які ладні застосувати до нього силу.

Один із героїв «Прологу», Юрко, говорить таке:

«...Всё отнято у нас: права, уряды, Имения, и даже церкви наши Ограблены погаными жидами, Священные сосуды перелиты В подсвечники для грешных их суббот, А ризы пышные жидовки Употребить дерзнули на одежду».

Причиною цих бід Юрко бачить не стільки діяння зовнішніх ворогів, скільки покірність самих українців. Він говорить:

«Нет, нет, поверь, создатель зла не хочет; Не он, не он виной бед Украины, Но мы с своим терпением воловьим. Нет головы, нет гетмана у нас».

У «Пролозі» автор ніби висвітлює причини Хмельниччини, використовуючи переважно інформацію з «Історії русів». Тут же говорить про необхідність вождя-гетьмана, який би відомстив за народні кривди. Неважко спрогнозувати, що далі має явитися Хмельницький і стати таким вождем.

У 1820-х роках Павло Білецький-Носенко (1774–1856), який походив із козацького старшинського роду, написав роман російською мовою «Зиновій Богдан Хмельницький. Історичні картини подій, нравів і звичаїв XVII в. у Малороссії». На жаль, цей твір не зберігся.

У 1820-х роках починають з’являтися в російській літературі інші поетичні твори, де героєм є цей козацький гетьман. Так, у 1829 р. вихованець Ніжинської гімназії Василь Любич-Романович (1805–1888)[207] опублікував у журналі «Сын отечества» поетичний твір «Сказання про Хмельницкого», сюжет якого, за визнанням автора, був узятий із української народної пісні. З’явилася й анонімна поема в шести піснях «Богдан Хмельницький», написана 1833 року на основі «Історії русів». 1834 р. вийшов з друку роман П. Голоти «Хмельницький, або Приєднання Малороссії», який був різко розкритикований Віссаріоном Бєлінським. І справді, в художньому плані цей твір виглядав слабенько, як і в плані відтворення історичних подій.

Тема Хмельниччини цікавила Євгена Гребінку (1812–1848)[208]. У нас він традиційно вважається українським письменником. Однак з 1834 р. й до кінця життя Гребінка жив у Петербурзі. Як письменник користувався значною популярністю не лише в середовищі української петербурзької діаспори, а й у російських літературних колах. Його твори, переважно писані російською мовою, друкувалися в престижних виданнях Петербурга.

Євген Гребінка

Гребінка, предки якого належали до козацької старшини, закономірно виявляв інтерес до козацтва. На козацькі теми була написана низка його художніх творів. Одним із таких стала поема «Богдан», яка в кінці 1830-х — на початку 1840-х рр. друкувалася частинами в петербурзьких журналах та «Литературной газете». А повністю побачила світ у 1843 р. у двох журналах і вийшла окремим виданням.

Гребінка, використовуючи «Історію русів» та «Історію Малої Росії» Бантиша-Каменського, представляв Хмельницького в традиційному вже для російської літератури плані як борця за православну віру, який воює з поляками-католиками. Ось один із монологів-звернень героя:

«Громким голосом сказал Хмельницкий сам: «Христианству мир и воинам Христа Под защитой чудотворного креста! Разбегутся так поляки перед ним, Как от ветру разбежался этот дым. Нам Господь поднять оружие велит: Дело правое небесный защитит!»[209]

У поемі, яка в окремих фрагментах нагадує драматичний твір, розповідається, що православні українці зазнали гонінь від євреїв-орендаторів та поляків-католиків. Говориться й про образу Чаплинським Хмельницького. Останній же перед тим, як підняти зброю, радиться зі священиком.

Про військові дії в поемі майже не йдеться. Хмельницький переважно постає як мислитель. Він розмірковує над тим, від якої держави українцям отримати захист, веде переговори.

Завершується поема Переяславським тріумфом. Автор дає зрозуміти, ніби народ сам хоче приєднатися до Москви. Один із персонажів, Бандурист, який начебто є гласом народу, говорить таке:

«...от грамотных людей Вчера я слышал, будто русские послы Приехали, чтоб нас, единоверцов, Принять в свою защиту от неверных. Я ночь не спал, услышав эту весть: Так был я рад неслыханному счастью, И песню в радости сложил на этот случай. Когда бы это была правда,