Петро Кралюк - Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк

інтерес до Хмельницького.

Чимало творів про цього історичного персонажа, написані українськими письменниками російською мовою, можуть вважатися приналежними до літератури російської, оскільки в них часто відтворювалися російські ідеологеми щодо Хмельниччини.

Федір Глінка

Кіндрат Рилєєв

Одним із перших художньо-літературних творів[195] про знаменитого козацького гетьмана став роман письменника-декабриста Федора Глінки (1786–1880) «Зиновій Богдан Хмельницький, або Звільнена Малоросія», що побачив світ у 1819 р.[196] Написаний у романтичному дусі, він представив цього героя як борця за свободу. Так, автор зазначав: «Що значить бессмертний Тель для Швейцарії, Густав Ваза для Швеції, Вільгельм Нассау для Голландії і Пожарський для Вітчизни нашої, то знаменитий Хмельницький значить для звільненої їм Малоросії»[197]. Великої художньої вартості твір не мав. Але це була спроба створити «декабристського Богдана», яка отримала подальший розвиток в поета й одного з очільників декабристського руху Кондратія Рилєєва (1795–1826)[198].

З Україною Рилєєва пов’язували моменти особистого життя. У 1818 р. він одружився з Наталею Тевяшовою, спадкоємницею полковників Тевяшових, які тривалий час очолювали острогозьке козацтво (з 1704 до 1765 року). Рилєєв подовгу бував у маєтку своїх острогозьких родичів. Окрім того, був знайомий з деякими діячами української культури, зокрема з Миколою Маркевичем, який після Бантиша-Каменського створив ще одну синтезу української історії. Рилєєв читав «Історію русів», фрагменти якої знайшли відображення в його поетичних творах[199].

Наслідуючи польського письменника й політичного діяча Юліана Урсина-Нємцевича (1757–1841)[200], який у своїх віршованих творах, що ввійшли до збірки «Історичні співи» (1816), подавав історію Польщі, Рилєєв спробував також зробити щось подібне, висвітливши в формі поетичній минуле Росії[201]. Свою синтезу російської він назвав

«Думи», пояснивши цю назву таким чином: «Дума, старовинний спадок від південних братів наших, наш руський (в оригіналі. — русский), рідний винахід. Поляки перейняли його від нас. Ще до сьогоднішнього часу українці співають думи про героїв своїх: про Дорошенка, Нечая, Сагайдачного, Палія (зверніть увагу, що про Хмельницького мова не йде. — П. К.), й самому Мазепі приписують створення однієї з них»[202]. Деякі свої твори Урсин-Нємцевич називав думами. Від нього Рилєєв, імовірно, запозичив цей термін. Своєю чергою, Урсин-Нємцевич, який народився й тривалий час жив на українській етнічній території (в околицях Бреста), а також походив із місцевої полонізованої шляхти, цікавився українським фольклором (голос крові?!). І саме з українського фольклору він узяв термін «думи».

Варто звернутися до розуміння Рилєєвим Русі й Росії (ці поняття він ототожнював). Для нього «південні брати наші», українці, незважаючи на певні особливості, є частиною Русі й, відповідно, є рідними для росіян. Тому Рилєєв чимало подій та персонажів минулого, яких ми б зараз віднесли до української історії, відносить до історії російської. Це стосується не лише давньоруських князів Олега Віщого, Ольги, Святослава, Святополка, Рогніди, Мстислава Удалого, співця Бояна тощо. Окрему думу Рилєєв присвячує Богдану Хмельницькому.

Цього героя поет зображує в романтичному ключі. При написанні твору ним використовувалася поширена в літературі, у т. ч. в «Історії русів», розповідь про конфлікт Хмельницького з Чаплинським, про ув’язнення майбутнього козацького гетьмана і те, що його із в’язниці увільнила «жінка Чаплинського».

У думі Рилєєва уже вільний Хмельницький піднімає козаків на повстання:

«Мой меч! — Хмельницкий восклицает, — Жив Бог!.. И ты погиб злодей! Заря свободы засияет От блеска мстительных мечей!» Сребрила дол царица нощи, В брега волною Днепр плескал, Опенив удила, у рощи Нетерпеливый конь скакал. Герой вскочил, веселья полный, Летит — и зрит поля отцов, И вкруг его, как моря волны, Рои толпятся козаков. «Друзья! — он к храбрым воскликает, — За мной, чью грудь волнует месть, Кто рабству смерть предпочитает, Кому всего дороже честь! Сам Бог поборник угнетенным! Вожди — решительность и я! Навстречу ко врагам презренным, На Воды Жолтые, друзья!» И вот сошлися два народы, И с яростью вступили в бой С тиранством бодрая свобода, Кипя отвагою младой»[203].

Під двома народами тут розумілися, з одного боку, поляки, з другого, руські чи росіяни. І хоча ця війна представлена як романтична боротьба за свободу, деякі фрагменти думи дають підстави трактувати її і як боротьбу двох різних світів-цивілізацій.

Хмельницький постає як справжній герой, подібний до давньоруських билинних богатирів:

«Сармат, и храбрый и надменный, Вотще упорствовать хотел; Вотще, розбитый, побежденный, Бежал мечей и метких стрел. Преследуя, как ангел мщенья, Герой везде врагов сражал, И трупы их без погребенья Волкам в добычу разметал!..»[204]

Завершується дума славослів’ям на честь Хмельницького. Його ім’я Богдан трактується як «Богом даний» (ідея «богоданості» Хмельницького міцно утвердилася в прокозацькій літературі):

«И воцарилася свобода С тех пор в украинских степях, И стала с счастьем народа