Джорджо Щербаненко - Шість днів на роздуми, Джорджо Щербаненко

виговоритися до кінця, потім глибоко зазирнув йому в очі, ніби прагнучи добратися до самого дна душі. Джеллін не витримав і потупився.

— Мені здається, що ви, Артуре, жартуєте, — прошепотів Він. — Незалежно від вашого погляду на справу Вейтона, ви ж не думаєте, що знаєте ліпше від лікаря й експертів, що спричинило смерть актора, не кажучи вже про признання Енсайкоу.

— Ні, пане капітан, — заперечив покірно Джеллін. — Але, не згоджуючись з версією Вейтонового самогубства, я хотів би З'ясувати до кінця одну справу… Я саме подумав, що той, кого Енсайкоу прийняв за Вейтона, міг тільки на нього скидатися. Полковник ніколи не бачив актора зблизька, отож той, хто передав йому листи й звелів посилати їх, міг бути зовсім не Вейтоном, а тільки схожим на нього.

— Ви фантазуєте, Джеллін, — заперечив капітан. — Я готовий вислухати всі ваші гіпотези, але не треба так згущувати фарби.

Скромний архіваріус похитав головою.

— На мою думку, в цій історії багато делікатних і дуже тонких деталей. Можливо, це випадковий збіг обставин або щось інше, але факт залишається фактом: ми, власне, нічого не знаємо, не маємо жодних доказів, які б дозволяли робити остаточні висновки. Ми вхопилися за слово «самогубство», оскільки це визначення найпростіше, і заплющуємо очі на все, що могло б підважити цю версію. Я хочу дослідити цю справу до кінця: якщо це справді самогубство, то я хочу мати для цього всі можливі докази.

— А що ж ви збираєтеся робити? — спитав Сандер з незвичною для нього терплячістю.

— Точно я ще не знаю, — відповів Джеллін. — Але я хотів би заспокоїти мою цікавість, оскільки досі це мені не вдалося дізнатися, чому автомобіль, в якому був труп Вейтона, був знайдений поблизу дому, де мешкає Джон Френзен. Подивіться-но на цей план, капітане. Ось Ферт-стріт, на якій стояв автомобіль Вейтона. Досить пройти тільки три квартали — і вже виходиш на Вендлоу-стріт, 22. Неповних п'ять хвилин дороги. Макх'ю? Звідки у Вейтока взявся револьвер? Він вийшов з вітальні в халаті, а знайшли ми його зовсім одягнутим. Бажано б добути всі відбитки пальців з переднього сидіння автомобіля Вейтона. А також дізнатися, що робив Вейтон від половини третьої, коли він зник, до четвертої чи п'ятої, коли настала смерть. Артурові слова пробудили цікавість капітана. Сандер силкувався подумки відповісти на поставлені ним питання, але даремно. Джеллін мав рацію: доки не буде відповідей на ці питання, твердити про Вейтонове самогубство не можна, незважаючи на всі медичні й технічні експертизи, які, капітан це добре знав, хоч нібито й достеменні, насправді безвартісні для слідства.

— Завдали ви мені мороки, Джеллін. Подавати вам у відставку не треба. Хай газети пишуть і далі про самогубство. А ми продовжимо своє дізнання. Якщо справді хтось винний, то він спатиме спокійно, а ми за цей час постараємося, щоб пробудження стало для нього не дуже приємним.

Джеллін усміхнувся з полегкістю.

— Дякую вам за довіру… Звеліть, будь ласка, стежити й далі за всіма, хто був замішаний у цто справу. Щоб ніхто з них, принаймні зараз, не виїхав з Бостона.

— Так і зробимо, Джеллін, — вигукнув Сандер весело. — Тільки зараз ша… А тепер ходімо спати, нам це корисно. Зустрінемося тут о дев'ятій і виробимо конкретний план дії.

Ніч принесла Джелліну раду. Перед Сандером він постав і посвітлілим обличчям і вже знав, Що треба робити. Зате капітаї сидів похмурий. Він старався поводитися ввічлива з Джелліном, але щось його, видно було, тривожило.

— Ось погляньте на цю фотографію. її зробив наш технік через півгодини після знайдення трупа Вейтона в його автомобілі,— сказав він по хвилі. — Кажу вам, Джеллін, збожеволіти можна!

Артур узяв фотографію й уважно придивився до неї. Вейтон сидів, спираючись головою на кермо, зі скроні збігав струмочок крові, права рука спущена на сидіння, а за кілька сантиметрів од неї лежав револьвер.

— Вас нічого тут не дивує? — спитав Сандер. Джеллін повернув йому знімок.

— Я це помітив, коли ми були на місці випадку: дуло револьвера обернуте в протилежний бік — від пальців правої руки Вейтона. Якби револьвер випав у Вейтона з руки, він упав би на сидіння дулом у той бік, що й пальці, які стискали його. А тут усе навпаки: пальці обернуті в бік керма, а дуло револьвера в бік спинки сидіння.

— Я теж звернув увагу на цю подробицю, — признався Сандер, — але не приписував їй такого значення, як зараз, роздивляючись знімок. Це майже неспростовний доказ, що Вейтон сам себе не вбивав.

Джеллін притакнув, граючись кульковою ручкою.

— Яке алібі в Макх'ю? — спитав він.

— Нормальне. Був у своїм закладі до третьої ранку, як завжди, потім пішов у квартиру, яку він наймає над пивним баром, і ліг спати. Його алібі можуть підтвердити кілька вірогідних свідків.

— Макх'ю не розмовляв з Вейтоном, не бачив його?

— Ні, мабуть, ні. Алібі в інших теж бездоганні. Матільда Чезлі була вдома, як це ви ствердили самі, так само, як обидва шуряки Вейтона: Альберт і Френсіс Чезлі, яких ми розбудили. Гертруда Веймар сиділа під арештом.

— А челядь Вейтона?

— Удома. Тієї ночі, коли Вейтон загинув, ніхто не рипався з дому.

Сандер відповідав на питання Джелліна сумним і розчарованим голосом.

— Хотілося б нарешті знати, що робити, — сказав він знуджено. — Де шукати винного, якщо взагалі він існує?

— Я вас розумію, — усміхнувся Джеллін. — Проте мені здається, що звиклими поліційними методами викурити лиса з його нори нам не пощастить. Ми знаємо, що це було не самогубство, але довести це не зуміємо. — Він замовк на хвилю, потім вів далі: — Я прийшов сюди з однією пропозицією, якою хотів би з вами поділитися. Треба, щоб ми цікавитися цією справою перестали. Хай усі думають, що Вейтон, як ви це підказали раніше, вчинив самогубство. Не будемо вести ніякого слідства, не допитуватимемо. Через два тижні візьмемося до роботи знову. Може, за цей час дещо зміниться. Не виключено, що смерть Вейтона потягне за собою якісь наслідки, на перших порах непомітні. Єдине, що