Артем Чапай - Червона зона

From: (undisclosed sender)

Subject: (no subject)

привiт, тоха. сподiваюсь, у тебе там усе добре. нагадую, на цей лист вiдповiдати не можна.

словом, ситуацiя така. твого бляка виписали з лiкарнi, й це дуже-дуже добре. правда, на нас можуть повiсити витрати на його лiкування.

зате бляка звiльнила його контора. це для тебе ще краще. наш адвокат гне, нiби контора фактично визнала цим звiльненням, що бляк перевищив повноваження, вдаривши бабусю й напавши на батька. насправдi, звичайно, контора просто зливає бляка. це у них звичайна практика. щоб не платити за лiкування працiвника, травмованого при виконаннi.

тепер у судi ми проти блеквотера особисто.

таке. мама переживає найбiльше, тяжко на неї дивитися. у вас там у ree-17 заворушення – прошу, не встрягай нi у що, не ризикуй. поки не закiнчився суд. якщо засвiтишся на камеру, це буде обтяжуюча обставина. сам розумiєш: типу, ось вiн який – переконаний ворог свободи.

тримайся подалi. маю iнформацiю: якщо безлади не спадуть, ree-17 штурмуватимуть гелiкоптерами й вогнеметами.

мама просила переказати, що любить тебе.

Порiвняно з тим, коли я дiзнався, що не убивця – нова iнформацiя мало мене зачепила. Отже, шанси на виправдання зростають. Ми в судi особисто проти бляка? Значить, програє той, у кого першого закiнчаться грошi. Я розумiв, про що Пол не пише. Звiдки у нас грошi? Мабуть, батьки набрали кредитiв пiд заставу. Точно заставили кафешку. Може, i квартиру. Бiльше грошам взятися нiзвiдки. Якщо суд завершиться не на користь бляка, я зможу повернутися по той бік стіни, i за десяток-пiвтора рокiв, можливо, ми разом iз Полом i батьками вiдновимо їхнiй маленький бiзнес у туристичнiй зонi Кей-Пi Сiтi, розрахуємося з боргами. По той бiк стiни. Чомусь при цiй думцi в головi моїй була порожнеча. Нiчого. Я спробував уявити себе в зеленiй зонi, не змiг i встав з-за столу, заплатив дiвчинi за сiрою пластиковою стiйкою гаджет-клубу, у дiвчини були гарнi очi, я кивнув i пiднявся з пiдвалу. А щодо «не встрягати» – якби тiльки Пол знав, наскiльки я встряг.

Карнавальнi повстанцi стiкалися пiд бетонну стiну дещо ранiше призначеного часу, о вiсiмнадцятiй тридцять. Найбiльша група прийшла з урочища Кожум'яки. Навiть пiд гумовими масками, яскравими перуками, бутафорськими вусами було видно, що це переважно молодi люди, причому двi третини з них – дiвчата. Кожум'яцькi трималися пiдкреслено окремо вiд iншої групки, де з-пiд масок проглядали смаглявiшi обличчя молодих вiрменiв.

Яскравi потоки стiкалися з Костянтинiвської, по Нижньому Валу, по Межигiрськiй, по Фрунзе. Через десять хвилин пiсля нашого з Умiдою приходу, пiд стiною зiбралося чоловiк сто п'ятдесят. Решта мали пiдходити з роботи впродовж акцiї.

– Почнемо? – прогугнявив у нiс гумовий Ніксон велетенського зросту.

– Може, почекаємо, поки нас буде бiльше? – озвався боязкий слонопотам.

– Аякже, може, блякiв дочекаємося? – заперечив саркастичний ковбой, ховаючи обличчя пiд шийною хусткою.

– Поїхали! – вигукнув дiвочим голосом опришок у гуцульському капелюсi.

Кiлька людей пiдскочили до паркану. Клоун iз червоним носом i клоун у червоно-зелено-синiй перуцi склали руки замком i пiдставили їх пiд ноги дуже вусатому мексиканцю. Той зачепився за верхнiй край бетонного паркану, обережно пiдтягнувся, швидко зазирнув по той бiк, одразу опустив голову i втиснув у плечi. Нi, не стрiляють. Блякiв чомусь не видно. Дуже вусатий мексиканець зiстрибнув з рук клоунiв, при цьому лiвий вус задерся в польотi, вiдклеївся й зачепився за плече мексиканця.

– На два метри лiвiше, – сказав одновусий мексиканець.

Два клоуни пройшли лiворуч уздовж стiни.

– Тут, – зупинив їх мексиканець.

Вiн вiдчув, що лiвого вуса нема, опустив погляд i струсив шматок чорної синтетичної шерстi з плеча на землю, тодi відiрвав i правий вус. Клоуни, один iз червоним носом завбiльшки з кулак, iнший у червоно-зелено-синiй кучерявiй перуцi, знов склали руки в замок i присiли, щоб колишнiй мексиканець пiднявся. Гумовий американський президент Нiксон великою волохатою рукою подав колишньому мексиканцевi тонкий трос. Через тридцять секунд:

– Давай.

Клоуни опустили екс-мексиканця, той вiдступив вiд бетонного паркану.

– Добре закрiпив? – засумнiвався слонопотам, беручись у ряду з iншими за шорсткий трос.

– Вiн же промальп! – пробасив бородатий зайчик.

– Хто-хто? – озирнувся слонопотам.

– Промисловий альпiнiст, – пояснив зайчик. – Висотник. Це його життя, надiйне крiплення.

Верхня половина обличчя зайчика, стиснена дитячою маскою, була значно вужча за нижню – з лапатою бородою на вгодованiй пицi. Зайчик дивився на слонопотама крiзь маленькi чорнi прорiзи та шкiрив зуби з-пiд розкудланої, хоч i короткої бороди.

Тим часом високий гумовий Нiксон ручищами з могутнiми передплiччями розмотував трос далi, щоб бiльше людей вхопилися за нього. Чому Нiксон серед повстанцiв, запитав себе слонопотам. Мабуть, маски поширенi, вiдповiв собi вiн. Iндiанцi, шерифи, козаки, розбiйники, американськi президенти, джеки-рiзники, опришки, кармалюки бралися за розмотаний трос, натягуючи його. Кiнець троса був закрiплений екс-мексиканцем по той бiк бетонного паркану за залiзний виступ на стовпi опори, на метр вкопаної у землю.

– Натягуємо! – гукнув гумовий Нiксон, i повстанцi потягли трос.

Слонопотам дуже боявся того, що вони збираються робити. Але перед слонопотамом у лiнiї людей, що тягли трос, стояла його пекельна сатана, її рiжки по черзi миготiли червоним, i слонопотам не мiг собi дозволити вийти зi строю.

– Р-раз! – гукнув Нiксон.

– Р-раз, – пробасував позаду бородатий зайчик.

– Р-раз, – почув слонопотам дiвочий голос опришка.

– Р-раз! – крикнула, блимаючи рiжками, пекельна сатана попереду слонопотама.

– Р-раз! – крикнув i сам слонопотам.

– Р-раз! Р-раз! Р-раз! Р-раз! – гукали повстанцi, щоразу натягуючи трос сильнiше, ще сильнiше, а стiна не пiддавалась; і повстанцi увiйшли в ритм, вони тягнули ще, i ще, й невдовзi стовп вивернувся з землi, набалдашником догори. Двi бетоннi секцiї навколо стовпа глухо гупнули об землю. Слонопотам вiдчув, як на його обличчя посипалися з неба часточки ґрунту, пiдкинутi вгору при падiннi стовпа.

– Ура! – гукнув слоноптам i пiдняв лiвою рукою хобот над спiтнiлим обличчям, правою витираючи з обличчя рукавом землю.

– Понеслась! – пробасив бородатий зайчик, вириваючись уперед повз слонопотама.

Карнавальнi повстанцi рушили в отвiр. Двадцять перше столiття, подумав слонопотам. А тактика нагадує середньовiчну облогу фортецi.

Тепер повстанцi перебували по обидва боки стiни. Однi могли штовхати плити, а iншi тягнути на себе. Справа пiшла швидше. Люди в масках, перуках i театральному одязi закрiпляли новi й новi троси. По той бiк можна було впиратись у стiни, стовпи й дерева. Слонопотам залiз мiж блiдо-цегляною облупленою стiною та верхньою частиною паркану, вперся мокрою спиною в холодний цегляний будинок, а ногами в черевиках-гiвнодавах у верхню частину бетонної плити – i