Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

21

- Мені не треба твоїх чорних. Я коли тебе просила їх мені лишити, то ти не хотіла.

- А я б в чому ходила? Ми ж зараз обмінюємось.

- Я не хочу мінятися.

- Марійка, дай штани! - піднявши голос. - Нам треба уже йти. Свєта запізниться на поїзд.

- Хай запізнюється.

- Марійка, не виводь мене з себе! Ти мене чуєш?

Ольга підійшла до Марії і почала відбирати у неї штани. Як побачила, що по-доброму не виходить, то зняла з ноги тапок.

- Ти даш чи ти не даш? - вдаряла вона ним по дочці.

- А тепер я тим більше не дам!

- Ні, ти мені їх віддаш. Ти мене чуєш? Ти, мала скотина! Не виводь мене з себе!

На ці крики прийшов Микола з кухні і побачив, як Ольга гамселить Марійку.

- Ти що робиш? Ану, перестань! - підійшовши до неї і замахнувшись рукою, хотів її ударити, але не зміг. - Ти чого її б'єш?

- Вона не дає штани Світлані.

- А чого вона має їх давати?

- Ну, хоче Свєта трохи поносити.

- Хай носить свої. А ти мені Марійку не чіпай. Відколи ти почала дітей бити?

- Та вона мене так вивела з себе, що я собою не контролювала.

Хоч і Марійку набила матір, але вона не поступилася. Після цього інциденту лишилися усі живі і здорові, окрім штанів. Вони розірвалися по шві, але, загалом, їх можна було ще носити.

- Чого Марійка на вас така зла? - питала Галя, племінниця Ольги.

- Ми з нею посварилися.

- Чому?

- Вона не хотіла Свєті дати штани і мене цим так вивела, що я її налупцювала.

- І тепер вона з вами не розмовляє? - посміхалася Галя.

- І тепер вона зі мною не розмовляє, - погоджувалася Ольга.

Марійка ще довго не говорила із матір'ю, єдиним тепер співбесідником для неї був батько.

- Вчителька з права казала нам купити конституцію України. Ми тепер будемо по ній вчитися.

- А що книжок немає?

- Ні, є. Ми по ній теж вчимося, але деякі закони будемо брати з конституції. Знаєш, коли її прийняли?

- Десь цього літа.

- Двадцять восьмого червня. І депутати прийняли її за одну ніч. Їх Кучма заставив.

- Хіба за одну ніч приймаються такі важливі питання? Зробили знову закони для себе.

- Чому для себе?

- А хіба для людей? Думаєш вони дбають про народ?

- Яка б не була конституція, але добре, що і така є, хоч якийсь захист для нас.

- Захист? Який захист? Я ж тобі кажу, що то все закони на папері, можна сказати, написані олівцем і коли їм буде потрібно - вони їх просто струть, і напишуть нові.

- Моя керівничка, географічка, казала, що Кучма є поганий президент, що він грабить народ.

- Це брехня.

- Ще вона казала, що Кучма має три літаки: один для себе, другий для сім'ї, а третій просто так.

- Не вір ти цьому. Це усе наклепи. Хочуть оббрехати президента. А він, насправді, молодець. Скільки Кравчук казав, що введе гривню, а так і не ввів. Кучма ж це зробив.

- Ну, і що, що ввів! Зарплату ж вам стали тепер не давати.

- Це все комуняки, це вони мутять воду. Отоді, коли б вибрали Чорновола, а не Кравчука, то б жилося нам добре. Він би всіх тих комуністів повикидував геть з Верховної Ради, повибивав би, як тарганів.

 

Уже ішла зима. Навкруги усе біліло. Дерева уже не зеленілись так, як це було весною, пташки не співали так весело, сонце не гріло людські душі.

Зимова пора - це гарний і вдалий час подумати про своє майбутнє: що у ньому треба змінити, а що треба внести в нього, щоб після цієї довгої і холодної зими почуватися щасливою людиною.

- На другу суботу буде весілля, - каже Ольга.

- У кого? - Світлана запитує.

- У цьоці Насті.

- А хто одружується?

- Петро.

- Більше уже нікому одружуватися, - пояснює Марія - Мирон і Галя уже одружені.

- Справді, я не подумала.

- Тепер треба і нам їхати.

- А я не поїду.

- Чого?

- Я ж не маю в чому. Що у своїй старій зеленій куртці?

- Нічого, Марійка тоді зі мною поїде.

- Розмріялася.

- Чого це?

- Я нікуди не поїду. У мене тим більше нема що надіти.

- І знову вона за своє. Так у селі постійно мені відповідала, коли я просила зі мною піти кудись: на дискотеку чи на весілля. Така їй гарна нагода випала, а вона відмовляється.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍