Богуміл Грабал - Вар'яти: Вибрана проза

він за кожним разом цап мене за сорочку і гугуп об підлогу, аж мені з баняка зірки вискакують, як на карикатурах у часописах. На іменини зробив подаруночок — викрутив мені руку в суглобах. Друзі мої! Женячка мені не вдалася, зате маю щастя, що сина маю супер!

Гантя відставив порожній келишок і шепнув шинкарці на вушко:

— …а потім перед покоєм небіжки Вільми пролунав постріл і… — він очікувально зиркнув на шинкарку.

— На сьогодні досить. Дістали, скільки належалось, — на диво сухо сказала вона.

— Святі слова, а я завше шаную думку дами. Маю ще в скрині «Злочин Гільди Ганік», «Роман куртизанки» і «Шестикласницю»… Та коли ніхто того не потребує.

— Що таке? — не вірила власним вухам корчмарка.

— Хіба це вас цікавить?

— А ніби ви не знаєте! Особливо та «Шестикласниця». Колись я грала в театрі. Мала ролю Валашкової, приятельки Тані… В мене була моряцька блюзка і стрічка у волоссі. Як, ви не читали? Зараз усе розповім.

— Іншим разом! Іншим разом! Нога в мене болить, — боронився Гантя. — Якось при нагоді. Бо я сам на роботі. Шефа нині на ранковій прогулянці кінь у голову копнув. Зрештою, недовго вже нам тут лишилося. Якихось два тижні, а далі адью! Бо на тому складі влаштують кабарет або скупку золота. Але, ясна річ, для ласкавої пані я прибережу на Різдвяні свята такі перли європейської літератури, як… «Останній акорд», «Живцем похована», «Через муки до щастя» і таке інше.

— Дорогенький, — зітхнула корчмарка й на завдаток налила йому ялівцівки. — Це мусить вам помогти.

— Ласкава пані, — клацнув Гантя підборами, — дай вам, Боже, здоров’я!

***

Шеф пересунув важелі на вазі й спитав:

— Що ви там файного крутите?

— Люксовий фільм: «Привіт, слоню». Два мішки папірчиків щодня. Але де там цьому «Слонові» до «Мулен Руж»! — махнула рукою прибиральниця з кінотеатру «Метро». — Ото допіру було кіно! Вісім мішків макулатури за два дні. Майже такий самий успіх, що і в «Сьомому хресті». Але за тиждень даємо таке, що умм — ца-ца! — Рукою вона послала пару цілунків у напрямку скляного даху. — Буде йти «Гамлет», а дівки з «Парижа» казали, що там теж про саму любов.

— Цього добра буде зо двайцять кіля, всипте просто до ящика… — сказав шеф і галантно штовхнув один лантух до ящика, в якому Марженка трамбувала ногами папери.

— Певно, ви знаєте вже всі ті фільми напам’ять, ге?

— Я? Ані їдного.

— Навіть «Мулен Руж»?

— Навіть «Сьомого хреста». Мені досить оглянути фотки, і я вже в голові сама викладу всю історію. Бо, видите, волію більше театр. Але ви приходьте. Судячи з тих фоток, то там буде про їдного такого фраєра, що дуже вже подібний до того студента, з котрим сталася любовна трагедія в нас на Ярові, — говорила Марженка, висипаючи до скрині обгортки з морозива «бамбіно» і «пінґвін».

Саме в цю мить до двору зайшов Гантя.

Шеф зиркнув на годинник, а побачивши, що вже за п’ятнадцять десята, насупив брови.

— Знаєш, котра година? Одинадцята!

— Е-е, до вечора ще купа часу, — усміхнувся Гантя. — Але одно маленьке питання: чи не заїжджало до нашого подвір’я таке велике авто?

— Яке авто? — перелякався шеф.

— Ну — авто. Втім, бачу, не заїжджало. Бо, власне, мав я балачку з нашою верхівкою і, видається мені, чекає нас маленька несподіванка.

— Христе Боже! Нічого так не боюся, як отих твоїх маленьких несподіванок! Гантьо, признайся, що ти там знову наплів? Завше мусиш нас впакувати до якоїсь халепи. А могли б ми мати тутка таке спокійне життя! — вимахував руками шеф. — І після цього спробуй заснути…

— Така вже моя натура, — відказав Гантя. — Терпіти не можу навіть у футболі рахунку шість — нуль або п’ять — нуль. Тоді мені бракує драматичної напруги. Я навіть звичайне життя мушу драматизувати. Люблю, наприклад, рахунок шість — п’ять або чотири — чотири. Одним словом, коли ліпша команда програє свій найважливіший матч, в якому не тільки не використала і двох пенальті, але й три рази влупила в брамку, а два рази в стовп, та ще й загнала м’яча у власні ворота.

— Он ти який! А знаєш — ти небезпечний тип.

— Так, це правда. Але змінимо платівку. Що чувати в кіні, шановна пані? Будете знову крутити кримінал? — засміявся він. — Зроблю вам інтерес і куплю собі аж три «пінґвіни». Го! Го! Чи ви собі уявляєте, що то буде творитися, коли лорд Олівер зачне шпацірувати по кіні з розчерепленою головою в руках? Знаєте, пані, ким був той Гамлет?

— Ні… — усміхнулася Марженка.

— То був фраєр з доброю фантазією. Хлоп, котрий сприймав усе дуже серйозно. Рекордсмен, що вкінці виписав своє кредо власною крівцею, коли труп його панни саме плив за течією… От!

— Боже, ти знову пив! Добра буде нині праця!

— Пив?.. Я?.. А якщо навіть і так, то це тільки звичайна дезінфекція, гігієна, спадщина античної Еллади… — засміявся добродушно Гантя.

— Але ж я буду мати ніч! — зітхнув шеф і звернувся до прибиральниці з «Метро». — Зараз вам випишу квитанцію. — А вертаючись до ваги, мурмотів: — І що я кому злого зробив?

Марженка незадоволено глянула на шефа і поскаржилась Ганті:

— Страх якийсь. Зовсім як у «Сні літньої ночі». Аби ви знали, пане Гантя: я скінчила ліцей, мала помешкання на одинадцять покоїв і були в мене кухар, візник і покоївки, а садівник щодня заходив питати: «Яких квітів маю нині принести, ясна пані?». А тут таке ставлення! Самі знаєте, нема ще десятої, а він верещить: «Вже одинадцята!» Те саме встругне зі мною вполудні, дурник такий. — Вона зморщила чоло, кидаючи погляд в бік ваги. — Маю йти на обід, а він дивиться на годинника, на годиннику пів на першу, а той уже горлає: «Раз-два на обід! Вже п’ятнадцять на другу».

І лечу я до їдальні, а там, аби вспіти з’їсти, мушу брехати, що знаходжуся при надії. Глитаю той обід, як ошпарена, а як ся вертаю, той блазень дивиться на годинника, стрілка показує першу, а він рипить: «Де ви пропадали? Вже п’ятнадцять на третю, я не встигну пообідати!». Я хутко заступаю його на вазі, він вибирається, зиркає на годинника, там є п’ятнадцять на другу, а він мені просто в очі: «О, перша година, раз-два буду назад». А коли вертає, годинник