Сергій Вікторович Жадан - Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів

із синім лицем мерця

жене табуни тріски.

Але і ти наважився теж

відійти назавжди

з червоних вигорілих побереж

крізь потаємні ходи.

Це віра, яка тебе огорта,

допомогла дійти,

збираючи в чорних нічних портах

ватаги таких, як ти.

І кочегари в липкому диму

здіймали сяйво заграв,

вганяючи в солодку пітьму

громіздкий пароплав.

Там співи матросів пливуть догори,

й між ними пісня твоя,

й, піднявши зелені свої прапори,

лежить Ефіопія.

Там сонце пройма прибережні ліси,

і світиться океан,

і спокоєм повняться голоси

всіх растафаріан.

Там зблискує неба коштовне хутро

над тьмяністю теплих тіл,

там моря вивернуте нутро

викочується в суходіл.

І кожному, хто потрапив туди,

хто, зрештою, не потонув,

вдосталь буде хліба й води,

цукру і тютюну.

Тому що смерть відпускає тих,

за ким немає боргів,

хто плив у трюмах залізних своїх

до ламких берегів.

Тому що і кров у кожному з нас

вертається без кінця,

перекочуючись повсякчас

через наші серця,

і кожне слово дзвінким піском

тримається горла твого,

аби ти міг своїм язиком

вимовити його.

+ + +

Я завжди з повагою ставився до професійного спорту.

Мені здавалося — є якесь вище призначення

в усіх цих гетрах і майках, важких від солоного поту,

в розбитих фізіономіях, які показує телебачення.

Діти робітників, котрі живуть на спальних районах,

сходяться на пустирях за чорними теплотрасами

і кожного вечора грають від оборони,

витоптуючи траву китайськими адидасами.

Кожен із них хотів би стати нормальним боксером,

підписати контракт на бої де-небудь у Штатах,

завалити пару кубинців і стати, зрештою, мільйонером,

просаджуючи гонорари на ігрових автоматах.

Стати колись чемпіоном, щоби всі ці придурки

знімали собі на мобіли твоє нагородження.

Щомісяця відраховувати кошти в дитячі притулки,

ніколи не забуваючи про соціальне походження.

Боротися із депресією медичними препаратами.

Спати із покоївками, битися з репортерами.

Громити різний непотріб, принесений спекулянтами,

і заливатись у ліжку золотою мадерою.

Не засинати без морфію,

в’язати зап’ястя бинтами.

Наче золото в ріках, шукати снодійне у венах.

Ставати у залі під грушу й бити її до нестями,

ніби це справді вона винна у твоїх проблемах.

+ + +

В серпні тепло витікає з кварталів

і мулом одсвічує дно ріки,

і в темряві безпритульні з вокзалів

зривають яблук терпкі зірки.

І в чорних нічліжках вони таємниче,

знаходячи в цьому умовний знак,

вивчають печальні дівочі обличчя

і курять справжній дорослий табак.

І в їхній чіпкій повільній розмові,

в їхніх жорстоких дитячих серцях

стільки злості й стільки любові,

ніби спокою у мерцях.

Можливо, колись твердий, ніби гравій,

час, що між ними зараз трива,

і з їхніх ламаних біографій

буде складати нові слова.

Можливо, невидимі і примарні

в тумані, який пливе догори,

солдатами щойно сформованих армій

вони ще ставатимуть під прапори

і злість, із якою весь час виростали,

будуть, мов зброю, в руках нести,

рвучись на карпатські глухі перевали

й займаючи сірі балканські хребти.

І найхоробріші в їхніх загонах,

ті, що похмуро мовчать, ідучи,

ще будуть вішати на балконах

ворожок, шулерів і циркачів.

Ще буде рватися під катеринку

роз’ятрена дезертирська душа,

і можна буде купити на ринку

хліб і набої до калаша.

І в ночі витишені і серпневі

зростатимуть часу ламкі хребці,

і ластівкú літатимуть в небі,

і риби плаватимуть у ріці.

+ + +

Вже кілька днів стояла спека

і сонце ховалося між тополями.

В будинку напроти була аптека,

де вони купували бинти і знеболювальне.

Лежали розпечені квартали,

ніби розсипані монети.

В помешканні, яке вони винаймали,

вночі нагрівалися усі предмети.

Нагрівалися фінки і відмички,

одяг із запахом нікотину,

нагрівались бензинові запальнички,

в яких уже давно не було бензину.

Темніли повіки її обважнілі,

і дерева за вікнами відкидали тіні.

Нагрівались порізи на її сухожиллі,

нагрівалися кулі у нього в тілі.

І коли вона торкалася повітря рукою,

нагрівалося повітря — чорне й прозоре.

До ранку було тихо, і тиша була такою,

що чути було, як їм сниться море.

+ + +