Ярл Конг - Вагітна від чоловіка сестри, Ярл Конг

- Задовольниш мене - отримаєш свободу. Ні - доведеться виділити тобі куточок у шафі для таких випадків як сьогоднішній.

Ні, не хоче я ні власного куточка у шафі, ні шафи, ні взагалі тут надалі працювати. Та... Задовольнити? Чому це слово так ріже мені слух?

***

- Ось, - це коротке і дуже лаконічне слово було першим вимовленим мною протягом останніх хвилин тридцяти, поки я спускалася до машини Ніколаса Олександровича, сідала в неї й найважчий та найдовший час - їхала до їхнього з Альбіною будинку.

- Що це? - Так само небагатослівно розпочинає чоловік, який чи то був злий на мене ще з вранішньої поїздки, чи виведений на емоції через мою сестру, але теж начебто води в рота набрав і я тільки відчувала ці потужні флюїди, котрі відходили від нього і через які я була змушена їхати, втиснувшись в сидіння й всім своїм виглядом демонструючи, як мене цікавлять краєвиди за віконцем. 

- Ідеї стосовно планування вашого дому, - сподіваюся, що він просто їх огляне, щось затвердить, щось відкине, і не треба буде все переповідати вголос. Бо я ні сном ні духом, що в цій теці. Точніше, що там Лія придумала, як облаштувати будинок моїх родичів.

- Ось там, - киває на дім, - все і продемонструєш.

Не подобається мені це все. Не подобається. Та що я маю робити? Виходу як такого немає. Тут або-або. Або я виб'ю собі звільнення з роботи. Або дам задню зараз, і залишуся як мінімум на наступні пів року підлеглою Ніколаса Олександровича. А як демонструє практика - мені все важче і важче перебувати в його компанії. Що компанії в плані фірми, що в його особистій компанії.

- А ти куди так поспішаєш? - З твердим наміром вже сьогодні почати збирати речі в нову квартиру у новому місті, я впевнено почимчикувала до входу в будинок, залишивши позаду себе чоловіка. Та там де розпочиналася моя впевненість, виникали підводні камені у вигляді боса.

- Всередину, - він що вирішив по черзі нас з Альбіною дурнюнями якимись виставити? Спочатку в неї питає, де знаходиться шафа, а тепер вже до мене претензії, чому я йду в будинок, якщо прийшла демонструвати свої дизайнерські рішення по... будинку?

- Стосовно парадного входу не хочеш висловитися? 

- Так, зараз, секундочку, - гаразд, забираю свої слова назад стосовно тупої перевірки, і водночас з тим, як в думках перепрошую, відкриваю теку, хаотично шукаючи листочок, котрий має відповідати за вхідні двері й все що з ними пов'язано. Я ж так розумію це десь має бути зверху? Лія не могла покласти його на...

- Давай так, чисто на око, що тобі не подобається, - Ніколас перериває цей хаос, змушуючи мене піддатися, закрити теку та...

- Загалом, все добре, - а що тут оцінювати? Двері як двері, сходинки як сходинки, - хіба, якщо у вас з Альбіною буде дитина, то я б щось вигадала на краї цих сходинок. Щоб не дай Боже малеча не впала та не поранилася об ці гострі кути.

- Гарне зауваження, - і таким тоном промовив, що і не розбереш - він справді оцінив моє піклування про їхню майбутню дитину, чи просто тягне прикол з моїх дизайнерських "шедеврів". - Проходь.

Окей, якщо текою і її вмістом користуватися не можна, то буду імпровізувати. Я, звичайно, не професіонал своєї справи як Лія, але теж маю якийсь смак, тож зможу візуально уявити, як було б найкраще облаштувати пустий...

- Що таке? Ти чого зависла?

- Еммм..., - а дім то не пустий. Аніскілечки. В мене взагалі складається враження, що він жилий, і наступної секунди десь з-за кута виплигне ціла родина і викрикне "сюрприз", адже що тут вигадувати? Меблі розставлені, і розставлені зі смаком, тоді навіщо видумувати велосипед?

- Якщо ти не проти, то розпочнемо з другого поверху.

Та хоч з третього! Можливо, це перший поверх обставлений, а зайнятися потрібно другим? Саме з такими райдужними сподіваннями підіймаюся по сходах за Ніколасом і вже уявляю, як та дитина, всередині мене, буде весело по них бігти, тікаючи від татка або мами. Як чоловік буде нести на руках мою сестру по цих сходинках, з бажанням якомога скоріше доправити до...

- Спальня, - саме так, саме в спальню доправити. - Розпочнемо з найважливішої кімнати, яка має бути максимально затишною для усамітнення.

Це мені здалося, чи Ніколас нахилився до мого вуха і прошепотів цю фразу? Бо мурашки, котрі помчали по моїй шиї й далі, в район грудей, і нижче, товсто на це натякаю.

- Що? - Азарт плещеться в очах чоловіка, чим підкріплює мої припущення. 

- Але ж вона облаштована, - але не спійманий - не злодій, так? Тож я не можу нічого пред'явити коханому сестри, тільки вказати на факти. А факти на обличчя, точніше на цю кімнату, - що тут вигадувати?

- Я б хотів порадитися з приводу деяких моментів. Порадитися з тобою як з професіоналом справи.

- Залюбки допоможу, - робимо лице кирпичем, а голос кременем, можливо тоді я не спалюся, що його обдурила, і я ніякий не дизайнер, а пройдисвітка. Навіть якщо пройдисвітка у маленьких масштабах.

- Дивися, - Ніколас обходить ліжко та вказує на вікно, - ось там бачиш ліхтар?

- Ну, так, - а чого б ні, з хатою не вийшло, то попрактикуємося над дизайнерськими рішеннями ліхтарів? Якраз таке мені можна доручити. Тверде. Величезне. І зламати дуже тяжко. Якраз те що треба.

- У нас з Альбіною виникла суперечка, яку б я хотів, щоб ти вирішила, - а це вже гірше. Я б не хотіла влізати в їхні відносини. Рятує тільки те, що сестра не знає ім'я, а головне фейс їхнього дизайнера. Бо вона б швиденько мені його відкоректувала під свої вподобання. - Допустимо, ми з твоєю сестрою вирішимо перед сном подивитися якийсь романтичний, або і не зовсім романтичний фільм.

- І? - Ніколас не сказав це в слух, та я швидко і чітко зрозуміла, про який "не зовсім романтичний" фільм йдеться. Той що зазвичай розпочинається після опівночі й в кутку якого має бути червоний квадратик, котрий означає, що перегляд тільки для осіб, які досягнули повноліття.