Ден Сіммонс - Гіперіон, Ден Сіммонс

десятьох тисяч солдатів пішки атакувала центр англійців. Рукопашна сутичка збила французьку навалу з ритму, і поки останні намагалися знов узяти ініціативу у власні руки, лицарі Генріха вже тримали нападників на відстані піки, а Кассад спільно з кількома тисячами інших лучників із близької відстані залп за залпом розстрілювали зігнаних докупи піхотинців.

На цьому битва не скінчилася. Навіть вирішальним цей момент було не назвати. Адже, як це буває завжди, її кульмінація, коли настає, то проходить непоміченою. Битву французи програли в куряві та веремії тисяч індивідуальних дуелей піхотинця проти піхотинця, що відбувалися на відстані їхньої особистої простягнутої зброї. І перш ніж ці бої скінчилися за три години, вони всі стали незначними варіаціями одних і тих самих повторюваних тем, безрезультатних ударів та незграбних контрвипадів, а також геть уже негідних моментів, коли Генріх наказав повбивати бранців, а не лишати їх на свою голову у тилу, коли англійці стоятимуть перед обличчям нових загроз. Однак герольди та історики майбутнього зійдуться на думці, що результат битви був надійно закріпленим у шарварку, який утворився під час першої пішої атаки французів. Гинули вони тисячами, англійська облада в цій частині материка ще трохи проіснує. От тільки день лицаря в обладунках як уособлення шляхетності добігав свого кінця. І в труну історії його загнали кілька тисяч обідраних англійських селян, озброєних довгими луками. Найгірша образа, яку завдали шляхетним по крові французам, а тепер і їхнім трупам (якщо трупи можна, на вашу думку, ображати), полягала в тому, що англійські лучники були не тільки простолюдинами, простими в найнижчому, блошиному значенні цього слова, а в тому, що їх в армію призвали. Вони були призовниками, вони були «королями полів», солдатнею, рядовими сошками та салабонами, «айпами», «спецурою», К-технарями і «парашутними щурами».

Про все це йшлося в уроці, який мав засвоїти Кассад під час виконання цієї вправи ІТМ-КУО. Але не засвоїв. Бо він був зайнятий зустріччю, яка змінить його життя.

Панцирний вершник перелетів через голову поціленого коня, коли той почав падати, потім — не встигло ще розхлюпане багно ляпнути на землю — француз перекотився на бік, підхопився на ноги та побіг у ліс. За ним подався й Кассад. Він уже подолав півдороги до узлісся, коли зрозумів, що юнак та шпакуватий лучник за ним не пішли. Байдуже. У нього в жилах забурлив адреналін, і жадоба крові стисла Федмана в лещатах.

Лицар, котрий тільки-но гепнувся на землю із коня, що нісся вчвал, чоловік, убраний у шістдесят фунтів неповоротких обладунків, не міг бути складною здобиччю. Проте став. Один раз він озирнувся, побачив Кассада, що діловито біг за ним із занесеною над головою довбнею, і суттєво наддав ходу, зникнувши в підліску, до якого Кассадові лишалося ще п’ятнадцять метрів.

Захеканий переслідувач спинився вже далеко в гущавині, він сперся на молот і спробував зорієнтуватися на місці. Відстань і чагарі притишили всі глухі удари, крики та гуркіт із поля бою. Листя з дерев майже повністю облетіло, а з їхнього гілля досі скрапували останні рештки вчорашньої зливи. Під ногами між плетива кущів та ожини вже розстелився густий килим падолисту. Лицар за собою лишав слід і на землі, і — висновуючи із поламаного галуззя — вгорі тільки впродовж перших двадцяти метрів, але тепер слід губився поміж оленячих лазів та порослих стежинок. Шукати його було складно.

Кассад повільно просувався вглиб лісу, намагаючись не пропускати жодного звуку, хай то навіть його власний засапаний подих або ж оскаженіле торохтіння серця. Раптом він зрозумів, що з погляду тактики його дії зараз далекі від ідеалу. Коли лицар зник у кущах, то мав на собі повний обладунок і меч на додачу. Тепер же будь-якої миті француз може забути про паніку, пошкодувати про тимчасове безчестя і пригадати тривалі роки бойового вишколу. Кассад теж готувався. Він поглянув на свою полотняну сорочку і шкіряний жилет. Довбня все ще в його руках, кинджал заткнутий за широкий черес. Підготовка Кассада — це високоенергетична зброя, убивчий радіус якої складав від пари метрів до кількох тисяч кілометрів. Він готувався воювати плазмовими гранатами, пекельними батогами, вести вогонь із гвинтівок, заряджених стрілоподібними кулями, із звукових пістолетів, безвідкатних систем для боїв у невагомості, штурмових кінетичних установок, орудувати жезлами смерті та променевими рукавицями. Тепер він ще й опанував англійський довгий лук. От тільки жодного із перелічених предметів зараз у нього не було, включно з довгим луком.

— От чорт, — пробурмотів молодший лейтенант Федман Кассад.

Лицар вискочив на нього з чагарів, немов розлючений ведмідь, що став на задні лапи. Француз зробив мах мечем у горизонтальній площині, намагаючись випатрати Кассада одним ударом. Курсант КУО спробував одночасно відскочити і здійняти довбню, проте зазнав певної невдачі з обома діями. Клинок нападника вибив довбню йому з рук, а затупленим вістрям роздер жилет, сорочку і подряпав шкіру.

Кассад заревів і зробив іще один невпевнений крок назад, хапаючись за руків’я кинджала, та натомість утрапив ступнею в гілля поваленого дерева і, лаючись та заплутуючись іще більше, простягнувся горілиць. А лицар тим часом сунув уперед напролом, розчищаючи собі шлях мечем, ніби мачете-переростком. Поки супротивник продирався через вітролом, Кассад усе-таки встигнув витягти свій кинджал, але його десятидюймовий клинок — жалюгідна зброя проти панцира нападника, хіба що той був би геть безпорадним. Та назвати француза безпорадним тоді язик не повернувся би. Кассад розумів, що йому нізащо не вдасться підібратися ближче, ніж на дистанцію меча. Єдину надію чоловік покладав на втечу, але довжелезна колода і бурелом за нею перешкоджали реалізації такого варіанта дій. Не хотілося, щоб його зарубали, коли він озирнеться. Ані знизу — якщо дряпатиметься нагору. Кассадові не хотілося, щоб його зарізали з-під будь-якого кута.

Він прийняв стійку бійця на ножах, в якій не стояв із часу вуличних сутичок у кишлах Тарсісу[63]. Цікаво, спало йому на думку, а як це воно — вмирати у симуляції?

Раптом за спиною лицаря з’явилася тінь. І панцирний наплічник француза задвигтів від удару киянкою, наче капот «емтешки», по якому луснули молотом.

Нападник заточився, крутнувся, аби стрітися з новою загрозою лицем до лиця, і отримав новий удар киянкою у груди. Рятівник Кассада був невеличким на зріст; лицар не впав. Француз уже заносив меч над головою, коли лейтенант іззаду кинувся йому в ноги плечем під коліна.

Коли латник падав, тріщало гілля. Тим часом рятівник-коротун, широко розчепіривши ноги, вискочив на рицаря, притиснув його робочу руку до землі і, не вгаваючи, раз по раз