Ден Сіммонс - Гіперіон, Ден Сіммонс

і довга шеренга вершників в ар’єргарді. Коней Кассад недолюблював. Звісно, він бачив їх на картинках та голографіях, проте не зіштовхувався з ними аж до сьогоднішньої вправи. І тепер їхній розмір, запах і звуки постійно його бентежили, особливо якщо врахувати, що ці чотириногі були закуті в броню на грудях та голові, підкуті металом та вимуштрувані возити лицарів в обладунках, озброєних чотириметровими піками.

Просування англійців уперед зупинилося. Кассад прикинув, що зараз лінія фронту стояла в ста п’ятдесяти метрах від неприятеля. З досвіду попереднього тижня він знав, що тепер дістане до них стрілою свого довгого лука, але, крім цього, він також знав, що для цього доведеться ледь не вивертати плечовий суглоб, аби втримати тятиву напнутою.

Французи щось кричали, мабуть, образи, але він не звертав на них уваги, позаяк зі своїми мовчазними товаришами посунувся трохи вперед від місця, де вони лишили стріли, і став шукати вологий грунт, куди можна було би вгородити важкі і довгі палі, півтора метра завдовжки, гострі з обох боків — ці незграбні штукенції вони тиждень тягнули на горбу. Коли всім лучникам уперше наказали познаходити в густому лісі за Соммою[61] молоді деревця і врізати собі кілька паль, він ще навіть мимохіть замислився, навіщо це їм здалося. Тепер він знав.

Кожен третій лучник мав по важкому дерев’яному молоту, якими вони зараз по черзі забивали палі в грунт під точно вивіреним кутом. Кассад витягнув свій довгий кинджал і підгострив трохи затуплений кінець палі, яка, навіть похилена, діставала йому майже до грудей, потім вернувся назад, під захист цього їжака, що вищирився гострими палями в напрямі, з якого мали атакувати французи.

Французи не атакували.

Кассад чекав разом з усіма. Тятива напнута, сорок вісім стріл складені в дві купки біля правильно поставлених ніг.

Французи не атакували.

Дощ ущух, але здійнявся прохолодний вітерець, і тіло Кассада почало хутко втрачати все тепло, що він його був акумулював під час коротких переходів туди-сюди і встановлення паль. Над полем чулося тільки шкрябання одна об одну металевих пластин обладунків на людях і конях, чиєсь випадкове бурмотіння чи нервові смішки і важке тупотіння, коли французькі вершники змінювали шикування, а проте в атаку вони все одно не зривалися.

У кількох футах від Кассада коротко вилаявся шпакуватий йомен[62].

— Ці бісові сини перепаскудили мені клятий ранок. Сціть уже, або геть з нужника!

Кассад кивнув. Він так і не второпав, чи це він почув і зрозумів пару фраз середньоанглійською, або, може, його сусід і справді говорив простим стандартом. Звідки ж йому знати, чи цей шпакуватий лучник — інший курсант Командного училища, інструктор або артефакт симуляції? По його мовленню так відразу і не скажеш. Утім, йому було байдуже. Серце гупало, долоні змокріли. Він витер руки об куртку.

Та король Генріх ніби підхопив бурмотіння діда. Умить гойднулися та здійнялися бойові прапори, заверещали сержанти, і шерега за шерегою англійські стрільці за командою напнули свої довгі луки та за командою випустили стріли.

Чотири хвилі складалися з понад шести тисяч одноярдових стріл із спеціальними голчастими вістрями-бодкінами, які, здавалося, збивалися в хмарні зграї і зависали в повітрі на висоті тридцяти метрів, щоби впасти звідти на голови французам.

Аж ось заіржали коні, і нібито тисяча безумних дітей заторохтіла по бляшаних каструльках, коли французьке лицарство зіщулилося під цією металевою зливою, підставляючи під удар стріл залізні шоломи, нагрудники та наплічники. Кассад знав, що суто за воєнними мірками шкоди від цих пострілів було не так багато, але навряд чи цей факт потішив би окремо взятого французького вояка, котрому стріла на десять цалів прошила око, або ж десяткам коней, що скакали, падали і наштовхувалися один на одного, поки їхні вершники намагалися витягти древки стріл зі спин та боків тварин.

Французи не атакували.

Нові команди. Кассад підняв лук, напнув тятиву, вистрілив. Знову. І знову. Небо хмурнішало що десять секунд. Рука і плече Кассада нили від убивчого темпу. Федман раптом зрозумів, що не відчуває ані піднесення, ані гніву. Звичайна робота. Страшенно боліло передпліччя. І знову летіли стріли. І знову. Він вистріляв п’ятнадцять штук із першого жмутку на двадцять чотири стріли, коли вздовж англійського фронту пронісся крик. Кассад зробив паузу, і глянув уперед себе, так і тримаючи напнутим лук.

Французи атакували.

Іще ніколи в житті Кассад не бачив верхової атаки, і вид тисячі двохсот закутих у броню коней, що неслися прямо на нього, спричинив до внутрішнього дискомфорту, до якого Федман не звик. Атака тривала менше сорока секунд, але за цей час у нього повністю пересохло в роті, з’явилася ядуха, а тестикули цілковито сховалися в тілі. І якби решта Кассада могла знайти собі належний сховок, то він би серйозно замислився над тим, щоби плазом відступити в те місце.

Хай там як, але курсант був надто зайнятий, щоби тікати.

Цілячи у вершників, його шерега за командою встигла п’ять разів пустити стріли по настильній траєкторії, один раз вони вистрілили з власної ініціативи і тільки потім відступили на п’ять кроків назад.

Виявилося, що коні — надто розумні тварини, щоби з власної волі кидатись на палі (як би їх не змушували це робити верхівці), проте друга і третя хвилі кіннотної атаки не спинилися так різко, як перша, а тому якоїсь скаженої миті тварини вже качалися по землі й іржали. Верещали скинуті ними вершники, верещав Кассад, що вже вискочив наперед, підбігав до кожного лежачого француза, який потрапляв йому на очі, і гамселив довбнею по розпластаній постаті або сік своїм кинджалом по незахищених місцях в обладунку, коли не було місця, щоби махати довбнею. Уже невдовзі вони зі шпакуватим дідом-лучником та ще одним молодиком, котрий загубив свій шолом, стали згуртовано добивати французів. До поваленого вершника вони підбігли з трьох сторін. Кассад довбнею збив цю уклінно-благальну постать з ніг, після чого всі троє накинулися на лицаря з оголеними клинками.

Тільки один лицар зміг підвестися на ноги та зустріти їх із мечем у руках. Француз підняв забороло і чітко попросив про гідний двобій сам на сам. Поки Кассад ходив по лук, навколо дворянина, неначе вовки, кружляли старий та юнак. Федман вгородив стрілу французові в ліве око із дистанції в десять кроків.

Битва поступово ввійшла у канву кривавої опера-комік, властивої усім збройним зіткненням від часу перших дуелей з використанням каміння та стегнових кісток на Старій Землі. Французька кіннота таки розвернулася і дременула геть, коли перша хвиля із