Ден Сіммонс - Гіперіон, Ден Сіммонс
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Панцир скрикнув з останнім ударом киянки і ледве не зловив Кассада за руку, коли той, ніби десятидюймовий пакіл для намету, намагався протиснути кинджал у шпарину заборола. В завершальній агонії лицаря скорчило дугою, і його тіло, вбране у шістдесятифунтовий обладунок, аж підскочило разом із Кассадом в повітря, а потім обм’якло.
Лейтенант перекотився на бік. Поруч на землю повалився його рятівник. Обоє були в крові убитого та власному поті. Кассад подивився на свого спасителя. Це була висока жінка у схожій із ним одяганці. Якийсь час вони просто лежали поруч і важко дихали.
— У тебе все… гаразд? — нарешті спромігся промовити Кассад. Його раптом уразив зовнішній вигляд дівчини, її каштанове волосся було закоротке як на сучасну моду в Усемережжі. Закоротке, надто пряме і зачесане на проділ, зміщений кількома сантиметрами вліво, так що кінчики найдовших пасом ледве торкалися правого вуха. Так стригли хлопців за царя Гороха, але ж вона не хлопчик. Кассадові здалося, що вродливішої жінки він не бачив за все своє життя. Профіль її обличчя був бездоганним, лінія підборіддя та вилиць хоч і виразна, та не робила їх гострими, у великих очах світилися жвавість і розум, уста видавалися ніжними та м’якими. Лежачи поруч, він зрозумів, що дівчина висока (звісно ж, менша від нього, але гігант у порівнянні з жінками XV століття), а під її бахматою сорочкою та мішкуватими штанами прозирали округлі форми стегон та грудей. Здавалося, що вона на пару років старша нього, можливо, їй уже було під тридцять, та хіба це важило, коли вона не зводила з нього погляду ніжних, оманливих та бездонних очей.
— У тебе все гаразд? — ще раз поцікавився він і не впізнав власного голосу.
Вона не відповіла. Точніше відповіла порухом довгих пальців по грудях Кассада, які зривали шкіряну шнурівку, що тримала вкупі цупкий жилет. Її руки відшукали його просяклу кров’ю, розпанахану до половини сорочку, і дорвали тканину остаточно. Дівчина вже лежала на ньому, торкаючись пальцями та вустами його грудей. Її стегна почали рухатися. Правицею вона намацала зав’язки штанів і висмикнула їх.
Кассад допоміг, скинув решту одягу сам і в три плавні рухи позбавив її свого. Під сорочкою та штанами з грубого полотна в неї нічого не було. Одною рукою він сковзнув їй між стегон і далі, ухопив за верткі сідниці, притягнув дівчину до себе і сковзнув до кучерявої вологості спереду. Вона розкрилася, і їхні вуста зімкнулися. Якимсь дивним чином поки вони рухалися та роздягалися, шкірою все одно постійно торкались одне одного. Кассад відчував, як його плоть вперлася об випуклість унизу її живота.
Дівчина перевернулася й осідлала лейтенанта, не відриваючи свого погляду від його очей. Іще ніколи раніше в житті він не відчував такого сильного захвату. А коли вона потяглася правою рукою позад себе, знайшла його і спрямувала, у нього просто перехопило подих. Розплющивши очі знову, хлопець побачив її повільні рухи, відкинуту назад голову, заплющені очі. Кассад сковзнув руками вгору по її боках і поклав долоні на ідеальні перса. В його пальцях набрякли пипки.
І вони кохалися. У свої двадцять три стандартні роки Кассад одного разу кохав жінку та багато разів із ними спав. І йому, здавалося, він уже знав, що й до чого у цій справі. Аж до сьогодні йому здавалося, що немає нічого такого, чому б він під загальний регіт товаришів по службі не зміг підібрати влучного означення у відсіку транспортера. Холоднокровний цинік і двадцятитрирічний ветеран, Кассад мав святе переконання, що ніколи в світі не переживатиме пригоди, для опису якої не знайти достойних слів і яка настільки виб’є його з колії. Кассад помилився. Він намарне шукав би достойні слова, щоби описати хоч комусь відчуття, пережиті впродовж кількох наступних хвилин. Тому ніколи й не пробував.
Вони кохалися на килимі з листя та власного одягу, осяяні негаданим пасмом надвечірніх променів жовтневого сонця, укриті плівкою крові та поту, що робила ті солодкі рухи плавнішими. Її зелені очі невідривно дивилися на Кассада, і тільки ледь-ледь розширювалися їхні зіниці, коли він прискорював свої рухи, а щойно він заплющив очі, як і її повіки водномить опустились.
Вони рухалися синхронно в несподіваному припливі почуттів — древніх і незмінних, наче кружляння: кров шуміла, плоть шаленіла у своїй вологій цілі, а тоді був спільний злет, і світ ніби стиснувся до крапки. І хоча ще тривають взаємні доторки, і б’ються у злагоді серця, але вже дрож пристрасті йде на спад, і вертається тяма, а разом із нею крізь подаленілі відчуття вливається світ.
Вони лежали поруч. Панцир небіжчика холодив ліву руку Кассада, а справа на нозі відчувалося тепло її стегна. Згори лилися блаженні хвилі сонця, і все на світі вигравало прихованими досі барвами. Вона схилила голову йому на плече, і він повернувся до неї обличчям. На її розпашілих щоках полум’яніла осінь, а вздовж руки лягло мідним дротом пасмо волосся. Ногу дівчина закинула на стегно Кассада, і він відчув, як у ньому знову посолонь заворушилася свіжа пристрасть. Сонце пригріло його обличчя. Він заплющив очі.
Коли Кассад прокинувся, дівчини поруч не було. Він був упевнений, що минуло лише кілька секунд — ну, може, щонайбільше хвилина, — але сонце вже сховалося за хмари, і з лісу позникали кольори, і свіжий надвечірній легіт ворушив голе гілля дерев.
Кассад натягнув на себе зашкарубле од крові дрантя. Поруч у недбалих обіймах смерті непорушно лежав розпластаний і закоцюблий француз в обладунках. Здавалося, він і живим ніколи не був, наче завжди належав лісу. Дівчини вже й слід запав.
Федман Кассад пошкутильгав назад між дерев у вечірній сутіні і такій несподіваній холодній мряці.
На полі бою досі були люди, живі і мертві. Мертвих нагорнули в купи, ніби іграшкових солдатиків, якими Кассад грався в дитинстві. Помалу, з допомогою товаришів, розходились поранені. Де-не-де серед трупів уже злодійкувато швендяли непевні постаті, а перед узліссям навпроти зібралася на раду жвава групка герольдів, англійських і французьких; енергійно вимахуючи руками, вони щось завзято обговорювали. Кассадові було відомо,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гіперіон, Ден Сіммонс», після закриття браузера.