Олександра Малінкова - Хапай, або втікай, Олександра Малінкова

ГЛАВА 26

     Габбі.

    Ось в їдальні і Тео намалювався, власною персоною. Тримається, як завжди впевнено та розслаблено. 

      Тілом одразу розлився неприємний щем від досади та розчарування. 

— Привіт всім. - привітався і ковзнув по мені поглядом.

— Чудово, що прийшов! - защебетала до нього Аліса. - Тут така справа до тебе. - наблизилась ближче та переказала про тренера.

— Та я не танцюрист. - Тео пройшовся долонею по потилиці.

      “От і чудово!  Зазначте - не я відмовилася від пропозиції Аліси першою!

— Не переймайся, тренер всього навчить! - продовжила його обробляти сестра Янніса.

— В такому разі, без проблем! - легко погодився Тео і знову поглянув на мене.

      “Та ні, любчику, проблеми в тебе будуть! Тепер вже точно!”

— От і чудово, в такому разі я Вас обох чекаю в тренажерній залі через годину. - задоволено промовила дівчина.

      “Щоб його!”

       Підхоплююсь, аби швиденько накивати звідси п’ятами. 

— Габбі! - погукала Аліса, от нічого ця дівчина не пропустить. 

— Хочу переодягнутися! - пояснюю і все ж таки прямую до виходу з кімнати.

      Боковим зором ще бачила, що Тео сіпнувся в мій бік, але його зупинила Аліса та Ло.

      От і чудово. Нічого мені з ним залишатися наодинці.

     “Чи розповім йому, що знаю про його спір з Адріаном? Оце вже точно “ні”! Удачі цим двом йолопам!”

       Швиденько крокую до свого бунгало, озираючись.

      “Це що таке?”,  - здивовано вигукую і підіймаю з порогу біля будинку великий букет з декількох десятків білих троянд.

      Навіть картку хтось поклав, браво, нарешті дійшло, що це нормально, коли дівчина знає від кого подарунок, а не губиться в здогадках, або дізнається про це взагалі - випадково.

      “Шукав квіти, які достойні твоєї краси. Маю надію, що ти любиш троянди. Т.”

    “Квіти він шукав, а совість на його шляху так і не трапилася?”, - нервово стискаю картку пальцями і роззираюся на всі боки, чи бува ніхто мене зараз не бачить. А потім хапаю букет і озираючись швиденько, майже підтюпцем біжу до будиночка Лорени.

      “Хотіла свого принца то хапай, а то втече!”, - лишаю букет на її порозі.

     Це ж саме для цього Лорена приклала стільки зусиль, навіть вдалася до шпигунських хитрощів, то має бути нагороджена! Мені чужого так точно не треба! А особливо того, хто приймав безпосередню участь у спорі.

    Щойно опинилася в своєму будиночку, одразу прийнялася  обирати взуття з самими тоненькими підборами…

       Ну що потанцюємо? Тепер вже я б’юся об заклад, що дехто запам’ятає цей танок надовго! 

 

      Тео.

     Вже через годину, все полетіло шкереберть. Напевно, все почалося з того, що Аліса майже хитрощами, змусила вчитися танцювати, та мені літати простіше навчитися, ніж це… А потім радісна Лорена з розбігу кинулася обіймати буцімто за якісь подаровані квіти, ледве з ніг не знесла! 

      Про що ця Ло взагалі торочить, ніяк не можу зрозуміти. Так були ранком квіти, я їх залишив біля будиночка Габбі. Я ж не міг переплутати, адже точно знаю де мешкає одна, а де інша. Квіти ж не мають ніг? Чи мають?

      Потім в Габбі, наче демони вселились, які нашіптували їй на вушко: “Для чого йому дві здорові ноги, вистачить і однієї!” 

    А як ще пояснити те, що вона при кожній можливості щосили тисла підбором по моїх стражденних ногах? От не вірю я в її безневинну незграбність! Наче і вага не велика, але боляче…

      Якщо що з тими квітами, це якась підстава, а я там ні до чого. 

     “Можливо це ніщо інше, як прояв жіночих ревнощів, то скажи мені це! Не треба відіграватися підборами по моїх кінцівках!”

— І ще раз! - промовляє тренер і змушує мене з Габбі почати танцювати спочатку. 

      “Це ж де я так згрішив?”, - аж очі заплющив коли Габріела черговий  раз пройшлася по моїм ногам. 

— Нічого не хочеш мені сказати? - цікавлюся в неї. 

— Тримайся від мене подалі! - видала вона. 

— Як скажеш, але зараз це неможливо! - відповідаю і піднімаю її за талію над головою. 

      У цієї дівчини настрій змінюється в геометричній прогресії.

     Ще й ця “група підтримки” не зводить з нас очей - Ло та Адріан ревно слідкують за кожним нашим кроком. 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍