Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

class="p1">Тарас вирішив залишити фортецю, спробувати прорватися крізь ворожі лави і берегом дістатися такої місцини, звідки можна було б на конях кинутися в річку і перепливти на той бік. Він вихором вилетів із фортеці, і вже козаки прорвалися крізь оточення, аж раптом Тарас зупинився, пригнувся до землі й сказав: «Заждіть, братця! Люльку впустив!» Саме тут де не взявся цілий ворожий загін, Тараса відрізали од своїх, і він опинився в міцних руках. Труснув усім тілом, але гайдуки вже не посипалися на землю, як було колись. «Ех, старість, старість!» — сказав він і ледве не заплакав.

Йому скрутили руки, зв’язали всього мотузками та ще й ланцюгами, примоцували до величезної колоди; праву руку для більшої надійності прибили цвяхом і поставили цю колоду на попа в розколині фортечної стіни так, що Бульба височів над усіма і польське військо могло споглядати його, як свій переможний трофей. Вітер куйовдив його білого чуба. Здавалося, що він стоїть у повітрі, і це, разом із тим страшним безсиллям, що відбилося на всій Тарасовій поставі, робило його чимось схожим на духа, який зійшов із небес, щоб перешкодити своєю всевишньою владою якомусь нікчемству. На його обличчі не було жалю до себе. Він прикипів очима туди, де відстрілювалися козаки, і з висоти бачив усе, як на долоні. «Займайте, хлопці, — кричав він, — займайте мерщій, кажу вам, чортові діти, отой пагорб за лісом: туди вони не під ступляться! — Але вітер не доніс його слів. — Ой, пропадуть, пропадуть ні за цапову душу!» — заскреготів він зубами і глянув униз, де блищав Дністер. Радість загорілася в його очах. Він побачив, що з-за прибережних кущів виглядає три корми. Зібрався на силі і так заволав, що ті, хто був поблизу, трохи не оглухли: «Хлопці, до берега! До берега! Під кручею, де фортеця, стоять човни! А за двадцять кроків од вас — узвіз до берега! Та забирайте всі човни, щоб вас не доганяли!»

Цього разу вітер подув з іншого боку, і козаки почули його. Але від удару обухом по голові за таку пораду в його очах перевернувся світ. Тараса разом з колодою опустили нижче, щоб він більше не давав своїх настанов.

Козаки повернули коней і щодуху помчали вздовж берега, який усе ще був дуже крутим. Вони б швидко дісталися пологого схилу, якби дорогу не перетнула прірва завширшки в чотири сажні: лише палі зруйнованого мосту стирчали по обидва боки; із темної глибини ледь-ледь долинало жебоніння якогось виснаженого струмка, що впадав у Дністер. Цю прірву можна було об’їхати, взявши праворуч, але вороже військо вже наступало їм на п’яти. Козаки зупинилися тільки на мить, відтак змахнули нагайками, свиснули — і їхні татарські коні, відірвавшись од землі, розпростерлися в повітрі, як змії, і пролетіли над прірвою. Лише під одним одчаякою коник спіткнувся, але, звиклий до кримських проваль, зачепився копитом за край урвища і видерся разом із вершником.

Загін ворожого війська вражено зупинився на краю прірви. Його командир, хоробрий до безтями молодий полковник (він доводився братом красуні-полячці, яка причарувала нещасного Андрія), не довго думаючи, відважився і собі на такий стрибок і, щоб подати приклад своєму загону, кинувся на коні вперед, однак полетів у прірву й розбився об гостре каміння — його закривавлений мозок забризкав кущі, що росли на виступах урвища.

Коли Бульба трохи прийшов до тями після удару обухом і подивився на Дністер, то побачив унизу козаків, які вже сідали в човни. Очі його засвітилися радістю. Град куль сипався зверху на козаків, та вони на те не зважали і відпливали од берега.

— Прощавайте, панове-браття товариші! — промовляв він до них згори. — Згадуйте часом про мене! А за недолю мою не журіться! Я знаю, що мене жде! Знаю, що мене пошматують живцем, і нічого від тіла мого не зостанеться на землі. Але то вже мій клопіт… Будьте ж здорові, панове-браття товариші! Та дивіться ж, прибувайте на те літо знов! Та добре погуляйте!..

Удар обухом по голові обірвав його на півслові.

Чорт забирай! Та чи є щось на світі таке, чого побоявся б козак? Річка Дністер і так немала, а ще як пожене вітер із моря, то хвиля здіймається аж до місяця. Козаки пливли під кулями і вогнем, обережно обминали зелені острови, тугіше напинали вітрила. Дружно, злагоджено веслували і гомоніли про свого отамана.

Переклад В. Шкляра

Матеріали і статті з історії та фольклору України

Оголошення про видання історії Малоросії*

До сих пір у нас ще не було повної, прийнятної історії Малоросії та народу, що діяв упродовж майже чотирьох віків незалежно від Росії. Я не називаю історіями багатьох компіляцій (втім, корисних як матеріали), складених із різних літописів, без суворого критичного погляду, без загального плану й мети, які по більшості неповні й не вказали донині цьому народові місця в історії світу.

Це спонукало мене зважитись прийняти на себе цей труд і в історії моїй представити ґрунтовно, яким чином відокремилась ця частина Росії; як утворився в ній цей войовничий народ, козаки, відомий цілковитою оригінальністю характеру й подвигів; як він три віки зі зброєю в руках здобував права свої й запекло відстояв свою релігію; нарешті, як невідчутно зникало войовниче буття його і перетворювалось на землеробське; як мало-помалу вся країна отримала нові замість колишніх права й нарешті цілковито злилася з Росією.

Біля п’яти років збирав я з великою старанністю матеріали, приналежні до історії цього краю. Половина моєї історії майже готова, та я зволікаю випускати її, підозріваючи існування багатьох джерел, мені невідомих, котрі, без сумніву, де-небудь зберігаються у приватних руках. І тому, звертаючись до всіх, красно прошу маючих якісь матеріали: записки, літописи, оповіді бандуристів, пісні, ділові акти, особливо приналежні до первісної Малоросії, надсилати їх мені, якщо не можна в оригіналах, то у копіях. Прошу також тих, хто надіслав, визначати мені час, який я можу в себе потримати їхні рукописи (якщо вони їм дуже потрібні).

Адресувати мені: в СПб. чи в крамницю О.Ф. Смірдіна[114], чи на власну квартиру: в 1-й Адм<іралтейській> частині, на Малій Морській, в будинку Лепена[115].

Переклад Т. Михед

Погляд на утворення Малоросії*[116]

І. Який жахливо-нікчемний час являє собою для Росії XIII