Олена Гриб - Гра в чужу брехню, Олена Гриб

Поки Арголін збирався з думками, чи то вигадуючи в’їдливу відповідь, чи формулюючи причину своєї появи, вона рішуче випалила:

– Настав час про дещо поговорити!

– Тільки не це, – скривився хлопець. – Серйозно, зараз не найкращий момент для виховних бесід.

– Чому? – ошелешено перепитав метаморф.

Король опустив очі:

– Так, я поводжусь як дитина, не поважаю право інших на особисту бесіду, порушую пункти з третього по двадцять сьомий Закону про приватну власність, грубіяню, використовую магію як іграшку, не пам'ятаю правила етикету, з'являюся надто несподівано, забуваю про власну гідність, велич, значення для країни… Все це мені дід на пергаменті написав, ще й печаткою скріпив. Прошу вас, не треба повчань! Я вже все усвідомив, проаналізував, узяв до відома і неймовірно сильно каюсь. Ну справді каюсь! Трохи… Але зараз не до моєї поведінки! Магайя повернулася сьогодні після обіду! З'явилася з порталу прямо біля ліжка діда, у Дісона очі на лоб полізли. Не знаю, як вона його знову окрутила, однак сидять тепер вони як дві горлиці, воркують над імператором. А Крезін – довбень! Він щось собі надумав, покинув Влаю, витягнув старого Дем'єна… це некромант…

– Ми знаємо, – кивнув Карі.

– Ага, витягнув старого і змусив провести те вигнання. До речі, чудовий стрибок. – Його Величність ляснув метаморфа по плечу і крадькома потер забиту долоню.

– Ти бачив? – жахнулася чарівниця, розриваючись між «А чому не допоміг людям?!» і «Добре, що не потрапив Зеліні під гарячу руку».

– Ні, – з жалем сказав Арголін, – мені Крезін розповідав. Якщо вірити радникові, руда смерть ішла до нього, але… не дійшла. Він відбувся кількома переломами, бо натовп у паніці не дивився, хто головний і хто платить. Тепер відлежується тут, кіратський маг не впевнений, що зможе відправити його назад зі зламаними кістками… та він взагалі майже нічого не вміє. А я не збираюся працювати власним придворним магом! Звільняти треба, але бажаючих його замінити немає. Крезін літає палацом на леві-килимі [19], лякає прислугу… Ой, знову не про те! Бачите крайнє зліва вікно? На верхньому поверсі? Без фіранок? Той жіночий силует із великими… е-е-е… жіночий силует, повернений у профіль, – Магайя!

Лін примружилася. Ця звичка залишилася відтоді, коли вона тільки з'явилася в Головному світі і усвідомила: магія не забула перемістити разом із нею і її короткозорість. Потім цілющі володіння богині Життя позбавили чарівницю (о, як вона бісилася, чуючи натяки на свою нелюдську сутність навіть у цьому слові!) проблем із зором, але звичка нікуди не ділася.

Там, вдалині, на тлі яскраво освітленого невеликого (у порівнянні зі столичним палацом) вікна чітко вимальовувалася фігура нерухомої жінки. Чи була це принцеса?

– Далеко, – з жалем вимовила Лін.

– Це вона, – впевнено сказав Карі. – Прокляття, це точно вона!

Сумніватися в його словах не мало сенсу – серед не-людей метаморфи славилися як напрочуд гострозора раса.

– А я про що, по-вашому, кажу? – почав злитися Його Величність. – Можу трохи наблизити картинку… Зсередини показати не вийде, там сидить цей горе-маг, а мені не хочеться, щоб вона дізналася про спостереження. І зі звуком поки у мене проблеми.

У повітрі повисло овальне блискуче коло, в якому проступили обриси шматка палацової стіни і вікна в його центрі.

– Мені здавалося, це заклинання роблять лише маги, які закінчили Університет Радіса, – була вражена чарівниця. – Тойяні пощастило!

Арголін щось буркнув, не знаючи, почуватися ображеним чи задоволеним, а зображення стало чіткішим і яскравішим.

«Хм, він дійсно сильний маг!» – Лін згадала, що схожі «екрани», встановлені клусьцями в день коронації для простого народу, показували значно гірше, дуже миготіли, коливалися й іноді передавали нереальні кольори.

Силует тепер мав індивідуальні риси, і вже не можна було не впізнати обличчя Маргалінайї, слабо підсвічене блакитним світлом, що відбивалося від стін. Вона стояла впівоберта, немов одночасно і дивилася кудись удалечінь, і розмовляла з кимось у кімнаті.

Вхідні двері грюкнули.

– Нарешті час! Я знаю перше запитання про книгу! – радісно вигукнула Ельміра, але наступної миті побачила гостя і зніяковіло присіла в якійсь подобі реверансу. – Ваша Величносте…

Арголін прихильно кивнув у відповідь, окидаючи дівчину зацікавленим поглядом. Той факт, що вона була вища майже на голову, новоспеченого короля не хвилював.

– Яке питання? – мемаморф, помітивши ніяковість молодої магині, спробував повернутися до суті справи.

– Я… е… питання. – Опинившись під перехресними поглядами двох чоловіків, Ельміра почервоніла ще більше. – Як створити ф'єрі? – випалила вона і втекла в темряву.

– Дивна якась, – знизав плечима Арголін. – І питання у неї дивні. Ніколи не чув ні про яких ф’єрі. Що це?

/18. Червник – перший літній місяць.

19. Леві-килим – килим для левітації, один із винаходів клуських магів. Дає змогу переміщатися в повітрі на невеликі відстані./