Олена Гриб - Гра в чужу брехню, Олена Гриб

ГЛАВА 8.1. Це просто війна

 

/«Я відвоював для вас світ, то цінуєте його! І пам'ятайте, що Радіс напевно сказав людям те ж саме!» – вважається, це була перша фраза Алана Ділейна після його сходження на трон Ландара під ім'ям Лана.

«Перші сто років при дворі Веллійської імперії», Бест Влайський/

 

Стоси книг уже перетворилися на звичну деталь інтер'єру, і Лін майже навчилася пересуватись між ними, не обрушуючи раз у раз чергову піраміду. Що ж стосувалося метаморфа, то він якимось особливим чуттям примудрявся відчувати близькість нестійких предметів і обходив їх, сам того не помічаючи. Звісно, тільки коли був у нормальному вигляді. А оскільки останнім часом спроб самостійно вивчити магію Первісних Карі не робив, гуркіт книг біля входу в спальню змусив чарівницю підняти втомлені очі від чергового товстого фоліанта – надзвичайно цікавого, але, на жаль, без потрібної інформації.

Здалося – серед паперу і пергаменту спалахнув вогонь. А за мить він почав неголосно лаятися, сидячи на колінах і витягуючи довгі пасма рудого волосся з-під обвалених манускриптів.

Лін потерла очі, остаточно повертаючись до дійсності, і згорнула книгу про долю нечисленного народу саламандр під час Останньої війни.

– Зел, тобі допомогти?

– Щоб ти провалилася до Реха разом зі своїми старожитностями!

– Які, до речі, ти сама мені принесла. – Чарівниця допомогла полонянці знань звільнитися. – Хочеш, навчу плести косу?

Богиня сердито засопіла, але не стала розвивати тему волосся, що красиво полум’яніє на плечах і заважає в побуті.

– Послухай… – здавалося, вона ще не вирішила, про що заговорити. – Знаєш… Загалом, у нас з'явилася проблема. Як думаєш, ф'єрі можуть почекати?

Лін посміхнулася:

– Про те, що Маргалінайя знову повернулась, я вже знаю. Вночі Арголін заходив, розповів… І показав. Гадаєш, вона щось планує? Мене більше турбує, чому Рех дозволив їй повернутися в наш світ майже відразу після вигнання… Щоправда, Карі говорив дещо дивне про Магайю… Про «нашу» Магайю! Начебто вона не справжня. Хіба це можливо?

– Та байдуже, хто вона! Мені не подобається, що ця брехлива невдячна скотиняка зацікавилася Марком, – на одному подиху випалила Зеліна. – І тепер він зник!

– Як?!

– Ти тільки не подумай, нібито я хвилююся, – поспішила запевнити богиня, сідаючи в єдине вільне від книг крісло. – Нічого такого! Просто я вчора вечеряла з тим кумедним воякою Джерінером, але через твої бібліотеки від десерту на його території довелося відмовитись. Тому він образився і доповів, що мій чоловік милувався з проблемною принцесою на сходах палацу! Швидко вона з державної злочинниці стала королівською тіткою! Ти не знала? Арголін не сказав, що оголосив Маргалінайю своєю троюрідною тітонькою Магайєю з якогось захолустя і навіть наказав величати її Високістю? А ту, вигнану, тепер велено вважати самозванкою!

– І словом не обмовився.

– Вирішив нас використати? Ну-ну, подивимось. А щодо Марка… Я тут подумала… Так, Лін, я задумалася про це! Дивись – поки принцеса жила у нас, то повністю ігнорувала його, а він, по-моєму, навіть уникав її. Зате тепер у голубків-консерваторів… респірат… о, конспіраторів! У них усе чудово. Це дивно, хіба ні? І не говори, що я ревную!

Лін дивилася на подругу і не бачила її. Перед очима чарівниці миготіли давно минулі події, вона чула слова, вимовлені багато років тому, в пам'яті спливали уривки якихось розмов… Вона ніколи не намагалася залізти в душу Марка, але могла з упевненістю сказати: друг нізащо не зв'яжеться із Маргалінайєю!

Нехай у минулому він був одним із її численних коханців-іграшок і навіть недовгий час думав, що Арголін – його син, добровільно на ті ж граблі Марк не наступить, навіть якщо принцеса захоче повернути минуле. Добровільно… Та до біса, Маргалінайя ж труїла своє оточення приворотними зіллями, і він теж не уникнув такої долі!

Отож, незважаючи на роки, Її Величність досі має над Марком особливу владу… Але чому за минулий тиждень принцеса жодного разу не спробувала цим скористатися?! Чим «вчора» відрізняється від «сьогодні»?

Невже Карі мав рацію?

– Ходімо. – Лін рішуче прогнала заплутані думки. – Не ревнуй і далі, а от турбуватися треба. Він не погоджувався, Зел!

– Га? – недовірливо перепитала руда, підозріло поглядаючи на сусідку.

– Вибач, ця таємниця не моя.

– Я з місця не зрушу, поки ти не скажеш, що відбувається!

Чарівниця скривилася. З одного боку, ніхто не просив її зберігати секрет, про який вона дізналася випадково, з іншого… Але час не стояв на місці.

– Якби я могла точно сформулювати причину, я б це зробила. Клянуся! Ходімо, подруго, або в Марка не буде шансів усе розповісти!

***

«Здається, нам тут не раді. Навіть рудій!» – Лін нетерпляче спостерігала, як богиня намагається умовити флегматичного стражника пропустити до палацу двох відвідувачок.

По всьому виходило, що присадкуватому вусаню взагалі начхати на принади Зеліни, та й її улесливий голос не давав жодного ефекту. Стражник немов взагалі не помічав ні чарівницю, що скромно стояла осторонь, ні її подругу, що випробовувала на ньому звабливі чари.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍