Еміліос Солому - Щоденник однієї зради, Еміліос Солому

купола. На його чолі знову проступає глибока зморшка, яка розтинає навпіл думки. Відчуває, як довколишній світ спливає з глибини, з’являється запах вогкої землі, перемішаний з морськими пахощами йоду, душі невидимих створінь починають бити крилами. Він переконаний, що ці знаки посилає йому молода жінка, яку, вбиту й поховану, він видобув із земних глибин, бажаючи, щоб хтось колись помітив слід, який вона лишила по собі на землі та прочитав її історію. Тоді, нарешті, на неї зглянуться, а її минуле життя набуде сенсу.

Кассіопа живе із відчуттям вразливості, самотності, замкнена в собі, безпомічна й перелякана, наодинці із жорстоким світом. Аж до тієї миті, коли в її кам’яній хатині, мамо, холодна рука з молитовним ножиком не встромлюватиме його раз у раз їй між ребер, перетинаючи таким чином нитку життя. Останньою картиною, яку вона забере із собою, буде перекривлене в непевному світлі світильника обличчя свого вбивці, його набряклі жили в мить, коли він з люттю всаджуватиме в неї ніж. Той помітить переляк в її очах і почує смертний хрип, з жахом усвідомивши свій вчинок, але вже пізно, надто пізно; її тіло осідає на землю, а рука притискається до лона, востаннє голублячи нещасне створіння, яке вона забирає з собою в інший світ.

41

Дукарелісу не було куди подітися. Антигона була світлом, довкола якого він метався нічним метеликом. Потім підняв руки й здався в полон. Її вабливість була схожа на давню звичку, якої неможливо позбутися. Усе сталося, наче так і було задумано. Однак це не було кохання, від якого хочеться злетіти до хмар, упасти горілиць і годинами розглядати стелю з дурнуватою усмішкою на обличчі. Ні, воно було іншим. Щось його стримувало. Ясна річ, це не була можлива реакція університетських колег, хоча формально Антигона була ще студенткою й мала випуститися лише восени. Також не стала стримувальним чинником різниця у віці. На перший план вийшли п’ятнадцять років, які він прожив з дружиною, їхній шлюб, який витримав чимало ударів життєвих обставин. Він усе ще любив її і не міг повернутися до неї спиною, тому й гостро відчував свою провину. Його почуття до дружини було любов’ю, яка пустила коріння й прижилася, а не палким коханням, що з роками загасало й згасло. Він вважав, що ця любов важливіша за будь-який прояв кохання, яке рано чи пізно приречене перетворитися на руїну.

Кілька разів він спробував додзвонитися до Атен. Довго слухав гудки, там ніхто не відповідав. Він уявляв, як дружина сидить оксамитовому венеційському канапе й курить. Вона, звісно, знала, що це телефонує він; хто ж іще міг так наполегливо дзеленькати, набирати раз у раз той самий номер, але лишилася нерухомо на своєму місці й дивилася вперед на білу стіну, опановуючи внутрішню схвильованість. Дукареліс пригадує, як у часи хунти вони ще до шлюбу винаймали кімнатку в районі Панґраті, викликаючи хвилю пересудів та обурення своїх консервативних сусідів. При зустрічі ті сахалися від них, як від зачумлених. Спершу така поведінка обурювала, але потім вони звикли, зневага навіть почала їх веселити, вони знущалися з неї, доводячи до сказу добропорядне панство сценами пристрасних обіймів і цілунків, що розігрувалися прямо на їхніх очах. Дехто з сусідок перелякався на смерть. Ці пані, що днювали і ночували в церкві, вказівний палець яких завжди готовий був піднятися вгору, а жовч і ненависть стали другою натурою, завжди тягли за собою виводок нащадків, адже Господь створив секс лише задля продовження роду, метучи підлогу довгими спідницями в наглухо застебнутих до горла блузках. Як же гарно було там валятися на проваленому диванчику, придбаному на розпродажі на Монастиракі! Зараз він наче бачив її перед собою, схиленою над томами римського та міжнародного права, з пасмами густого волосся, яке закривало обличчя. Сам же він сидів за своїм робочим столом, викопним дерев’яним секретером, який хтозна яким дивом зберігся в цьому домі, свідок епохи, час якої невмолимо сплив. Робив вигляд, що займається чимось, а сам увесь цей час спостерігав за нею. Потім сідав поруч, відкидав пасма з чола, відчуваючи запах її шкіри, шампуню, і цілував у шию. «Чорні коси, волошкові очі» — шепотів їй на вухо. Він був закоханий у неї до нестями, перше кохання, яке, він був переконаний, буде й останнім. Кинувся з головою у вир почуттів. Кожна мить набувала виняткового змісту, зростала до нескінченості. Він утілив на практиці слова Юкіо Місіми, який саме в той час демонстративно зробив собі харакірі. Щомить відбувається щось грандіозніше за вибух Кракатау... Навіть падіння одного лимона досить для того, щоб залунав дзвін...[26]

Наступного літа він познайомився з її ріднею. Вони сіли на автобус і поїхали в якесь македонське село. Він загалом сподобався родичам, тож ще до завершення навчання вони вирішили поєднати свої життя за допомогою священника та дружб і дружок. Її батьки приїхали з півночі в повному складі, його мати теж мала вибиратися на автобусі зі свого села. Теща всіма правдами і неправдами змусила його влізти в костюм і начепити краватку. Його матері було начхати, у якому вигляді він одружуватиметься; вона переймалася лише тим, що її єдине чадо стало під вінець і нарешті поставило крапку в метаннях, пов’язаних із сімейним статусом. Вони сіла скраєчку й пишалася ним. Потім почала теревенити з родичками нареченої, розповідала їм, як її в пелюшках батьки рятували зі Східної Румелії, тікаючи у вільну Грецію[27], як вони виживали під час громадянської війни, як сама-саменька ставила на ноги її Йоргакіса, коли помер чоловік.

Потім Дукареліс подався до Німеччини як, по суті, емігрант, разом з такими ж академічними приблудами й захистив там дисертацію. У Греції зробити це не було жодної можливості. Він був ліваком, ворогом змін, комуністичним злочинцем, якому на лоба поставили печатку ще до його народження; до якого б професора він не потикався, скрізь отримував відмову. Разом з ним на чужі хліби подалася й дружина, повчитися міжнародному праву, коли вже випала така нагода. Вони почали спілкуватися з дисидентами, які втекли в Монако, слухали передачі Deutsche Welle під час панування хунти й уявляли собі, що теж причетні до їхнього руху і, сидячи у своїй дрібнобуржуазній квартирці, також наближують її падіння. Вони дуже цього хотіли, чекали, але розлютилися через те, у який спосіб вона була повалена після трагічних подій на Кіпрі. Дукареліс знав про Кіпр виключно зі сторінок наукових трактатів зі своєї спеціалізації. Там він прочитав