Ася Віталіївна - Поцілунок долі, Ася Віталіївна

-Вона тільки но дзвонила, я й проговорився, що сьогодні прийду не один. Вона сказала, що чекає на нас.

-Гаразд, але я щось хвилююся.

-Можеш не переживати, вона в мене чудова, повір ти їй теж сподобаєшся.

А Павло вміє переконувати, як я взагалі потрапила під його чари?  Бути його дівчиною - це для мене щось надзвичайно нове. Нове та невідоме мені поки. Поки я в своїх роздумах, він встиг змінити мені пластирі на руках. Рани дійсно зменшилися після спеціального розчину, що порадив лікар. Він допомагає мені взутися та прямуємо до виходу. На вулиці так вже тепло, люблю весною прогулюватися парком коли все розквітає. Чудові моменти завжди трапляються тільки весною. Чомусь мені хочеться вірити, що з Павлом ці моменти в житті будуть тільки щасливі. Я йому довіряю своє крихітне серце на вічне зберігання, відчуваю так буде правильно. Бо не можливо мені приховувати свої почуття та емоції, що він мені дійсно подобається. Кохання чи симпатія між нами, мені не важливо. Головне, що моє серце шалено бʼється тільки поряд з ним.

До будинку його батьків доїхали швидше ніж я могла подумати. Вони живуть досить недалеко. Перед цим по дорозі Павло ще заїхав по квіти та торт. Мені аж цікав стало побачити його в сімейній атмосфері. Бо за роботою його бачила досить часто, він суворий та вибагливий, від працівників прагне отримувати максимальну віддачу. А от який він з рідними? Сподіваюсь в нього теж такі щирі відносини, як в мене з бабусею. Вона мені замінила всіх та її турботу я ніколи не забуду. Приїхавши до гарно оформленого двоповерхового будинку, Павло зупиняється та паркується біля воріт, потім допомагає мені обережно вийти. Бере пакунки з заднього сидіння автомобіля, та протягує мені квіти.

-Ось мама їх дуже сильно обожнює, ромашки для неї це її улюблені квіти.

-Сьогодні у твоєї мами день народження?

-Ні, в неї здається зимою було.

-Ти казав, що святковий обід, а яке свято не говорив.

-Ааа, і ти вирішила, що в мами день народження. Ні-ні, мою сестру виписали з лікарні, тому мама захотіла відсвяткувати.

-Я і не знала, що в тебе є сестра,- дивуюся від цієї новини, в офісі дівчата б точно щось таке б розповіли, вони ж люблять всі плітки по розповісти. Теж прямую за ним до дверей.

-Я тобі багато, що маю тобі розповісти, але все потім. Добре?,- відкриває перед мною двері та шепоче,- Готова до знайомства?

-В мене вже не має вибору, я вже погодилася,- сміюсь з його задоволеного вигляду та проходжу всередину будинку, де він закриває за нами двері.

-А ми вже приїхали,- ще не встигли зняти взуття в коридорі, як він гукає з порогу,- Мам, а ви де?

-Синку, тут лише на вас чекаємо,- перед нами з кухні вибігає жінка з дуже приємною зовнішністю, волосся світло русяве коротке до плечей, очі наповнені щирістю та добротою, а усмішка тому підтвердження.

-Мамо,- обіймає її так лагідно, злегка притулившись до її забрудненого фартуха, відсторонюється та показує на мене,- Познайомся зі моєю дівчиною Катею.

-Рада знайомства, мене звати Катя,- віддаю їй квіти та не знаю, що робити далі. Вона не розгубилася та зразу мене вирішила обійняти.

-Ох, як я давно цього чекала. Мене звати Олена Миколаївна. Можеш просто Олена або Лєна,- я так рада дійсно з нею познайомитись, вона мені дуже сподобалась.

-Або ще краще, кажи теж «мамо»,- шепоче мені на вушко Павло та злегка сміється, а мені якось не до сміху. 

-Якось не зручно до вас так звертатися по імені.

-Ооо, розумію тебе, Павло теж не спочатку казав мені по імені, а потім якось перейшло і почав називати Оленою, а потім - мамою.

-Мам, не нагадуй, то було в шкільні роки.

-Тобто? Ти називав маму по імені?

-Ага, поки одного разу вона мене не врятувала від директора на святковому святі. От то було видовище.

-Павло в дитинстві був страшенним бешкетником. Що ж давайте скоріше до столу, я маю вас зі всіма познайомити,- бере мене попідруки з одного боку та прямуємо до вітальні, а Павло наздоганяв вже нас в кімнаті.

-Вітаю,- єдине, що встигла вимовити коли на мені зависли всі погляди присутніх. Добре, що Паша був поряд та підтримував мене обіймами ззаду. Поки його мама підходила до столу.

-Познайомитесь це Катерина. А це мій тато Олексій Дмитрович,- показує на чоловіка вже злегка в роках, який сидів за столом.

-Рад знайомству з вами, Катерино,- при піднімається та протягує руку для потискання, з ввічливістю роблю теж саме, а він галантно та обережно цілує мене в руку. Точно копія Павла, теж стриманий та суворий, але ніжний та спокійний.

-А це моя сестра,- показує рукою на здивований погляд дівчини, яка сидить на кріслі біля чоловіка та споглядає на мене. Я зразу її впізнаю, хоч обличчя її злегка пошкоджене. 

-Оксано Василівно?,- не встиг Павло договорити, як звати його сестру. Як в мене вилетіло з моїх вуст скоріше за нього. Це ж моя керівниця на роботі, де я працюю. Де замість неї працює Паша. Як таке можливо?

-Ні, Катю. Звертайся просто Оксано. Бачу ти здивована не більше ніж я. Братик завжди любить робити сюрпризи.

-Сюрприз так сюрприз,- перше, що спало на думку ляпнула та не можу не привітатися з ще одним чоловіком, що сидів біля неї,- Рада вас бачити, Сергій Олександрович.

-І я, Катерино, але чому ви зараз не на роботі?

-Дійсно чому ж?,- нервово звернула увагу на Павла, очима шукаючи допомогу в підтримці, бо не знаю, що відповісти - Я… я сьогодні…

-Я зробив їй вихідний,- все ж таки зрозумів мій розгублений голос Паша та відповів за мене,- В цьому ж не буде проблема, друже?

-Друже?,- перепитую я вже надто голосно та показуючи пальцем раз на Павла, раз на керівника,- Ви, що друзі?

-Ага, памʼятаю його ще маленьким,- починає сміятися Сергій Олександрович та показує рукою ніби на зріст,- Ось такий по пояс був хлопчина. А тепер подивись, який великий став.

-Ти на себе краще подивись. Катю, ти б бачила в яких квадратних окулярах та прищами він ходив,- починає кривитися ,- Всі дівчат відлякував від нас.