Єва Скайлер - Дівчина друга. Притворись моєю , Єва Скайлер

 — Бондар, не починай, — втомлено простяг він. — Ну, хочеш, спатиму в одязі?                                                        

 — Нє-а, — усміхнулася, розпускаючи волосся, яке встигла зібрати в хвіст.                                                          

 — Ну, Яна, — він плюхнувся на ліжко, тримаючи подушку з покривалом і підняв на мене жалібний погляд. — Я ж втомився, а на підлозі жорстко. Я з краю посплю і накриюся цим покривалом, а ти ковдрою, ну? 

 — Ар-р… — безсило загарчала і кивнула, але тут же пригрозила: — Але тільки спробуй руки розпускати чи роздягтися, чи залізти до мене під ковдру. Я все розповім твоєму батькові, у такому разі й додому поїдеш з фінгалом під оком. Зрозумів?                            

 — Та зрозумів я, зрозумів, — зітхнув він, поправляючи подушку. — Я так задовбався, що в мене не встане за всього бажання.                                                                       

 — Збоченець… — прошепотіла, червоніючи, і, знявши шкарпетки, заповзла на ліжко і лягла біля стіни.          

 Відстань між нами була величезною. Можна ще двох людей покласти, тож я трохи заспокоїлася. Мажор в одязі, я в одязі, і ми обидва смертельно втомлені.       

 Заснула миттєво. Це був надто насичений день, а вранці... ми все одно прокинулися в обнімку, а наші ноги переплелися, наче щупальця восьминога.         

 Здивовано підняла голову, побачивши під собою мажору, що мирно спав і ледь не закричала. Вдарила кулаком його в груди і прошипіла не гірше за гадюку. 

 — Ти обіцяв!                                                                            

 — А-а… — простяг він, сонно моргаючи.                          

 Здається, зрозумів у якій ми позі лежимо і спритно прибрав руки з моєї талії.                                                    

 —Це не я, я не міг. Ти ж бачиш, я в одязі!                         

 Задумливо моргнула і перекотилася, ледь не шльопнувшись з ліжка.                                                     

 — Гаразд, вважатимемо це непорозумінням.                 

 Шведа сів, зариваючись пальцями у волосся.               

 — Я ні капельки не виспався.                                          

 — Досить скиглити, — шльопнула його по нозі, озираючись у пошуках годинника. — Рибалка чекає.   

 — Вже починаєш говорити, як мій батько… — приречено зітхнув він і підвівся, але краще б і далі лежав.                                                                                       

 Збентежено відвела погляд і пробурмотіла.                   

 — Зроби вже з цим щось, а я вмиватися, — і вискочила за двері, прихопивши зубну щітку та пасту.                     

_______________________________________________________

Дорогі читачі, якщо книжка вам подобається, то не забувайте підтримувати її лайками і коментарями. А щоб бути завжди в курсі оновлень, прошу підписатися на мою сторінку.