Абір Мукерджі - Людина. що підводиться, Абір Мукерджі

ніч, і байдуже, хто там сидить у Будинку письменників і керує країною, сагиби в костюмах чи бабу в дхоті[32].

Думки розбігалися. Якоїсь миті повернулися до Сари, як і завжди. За місяці, що минули після її смерті, я зрозумів, що майже не знав її. За три роки нашого подружнього життя ми провели разом загалом п’ять тижнів. П’ять тижнів. Занадто короткий час, якого вистачило лише на те, щоб спогади про неї назавжди закарбувались у моїй пам’яті. Мене охопила лють. Доля мене обдурила. Доля. Не Бог. Бо я більше не вірив у Всемогутнього. Правду кажучи, почав сумніватись у його існуванні ще у траншеях — важко не питатися, де ж він є, коли твоїх друзів розриває на шмаття,— але продовжував звертатися до нього з молитвами, сподіваючись, що він проведе мене крізь цю війну, немов молитви мої були важливіші за благання мільйонів, яким так не пощастило. Але віру мою розбила саме смерть Сари. Цікаво, що в існування божества можна вірити, доки не втратиш найдорожчу людину.

Перед світанком думки повернули до Бірна. Кумедний хлопець. Більшість часу вдає із себе привітного блазня, патякаючи про текстиль і чайні плантації, але якщо застати його наодинці із самим собою, от як сьогодні ввечері, він справляє враження розумної і проникливої людини. Я пригадав його слова про бенгальських революціонерів, їхні дивакуваті уявлення про шляхетну боротьбу і загальне щастя. Він має рацію. Такі люди і гадки не мають, що таке війна. Справжня війна, із кров’ю та різаниною, із криками помираючих. На ній не місце для ідеалів. Справжня війна — це пекло, і вона не щадить ані друзів, ані ворогів.

Мене немов підкинуло. Напад на поштовий Дарджилінга. Раптом на мить усе стало жахливо ясно. Я рвучко підвівся і квапливо натягнув форму. На вулиці ще темно, але мені потрібно до кабінету. Я знаю, чому не пограбували пасажирів. І маю теорію, чому не взяли поштових мішків, і якщо це правда, то ми маємо більшу проблему, аніж смерть залізничного охоронця.

Шістнадцять

П’ятниця, 11 квітня 1919 р.

вийшов із пансіону і кинувся до стоянки рикш на розі. Салман розтягнувся на циновці під своїм візком. Почувши мої кроки, він розплющив очі й підвівся. Прокашлявся і сплюнув у жолоб на узбіччі. — Служба, сагибе?

Я кивнув і заліз у візок. Пальцем правої руки Салман смикнув маленький потертий олов’яний дзвоник, що висів на мотузці, обмотаній навколо талії. Немов дитяча іграшка дзенькнула. І ми вирушили.

Незважаючи на ранню годину, народу було багато. Ранок був вогким, небо ледь починало змінювати колір із рожевого та помаранчевого на блакитний, обіцяючи ще один спекотний день.

На столі на мене чекала записка від Деніелза, вимагаючи йому зателефонувати, як тільки зможу, щоб домовитися про зустріч із комісаром. Що ж, я не проти. Із задоволенням зустрінуся, бо маю що йому розповісти.

Зателефонував до кабінету Деніелза, але ніхто не відповів. Тільки шоста ранку, і він, певне, іще в ліжку, тож я з особливим задоволенням нашкрябав для нього сердиту записку, у якій скаржився, що телефонував йому кілька разів, бо терміново мушу звітувати комісару про розвиток подій. Гукнув пеона з коридора і послав із запискою до кабінету Деніелза.

Переконавшись, що він пішов у правильному напрямку, я набрав номер комутатора і попросив чергового офіцера прийняти повідомлення для Не Здавайся. Сержант був уже на місці, тож я попросив його зайти і прихопити із собою матеріали щодо Беноя Сена і терористичного угрупування «Джугантар».

За десять хвилин він постукав у двері й увійшов до кабінету, завантажений пухкими брунатними теками. Поклав на стіл і з полегшенням зітхнув.

— Ось, сер,— сказав він.— Товстіші — з інформацією про «Джугантар». Усе, що зібралося за десять років. Тоненька — про Сена.

— Гарна робота, сержанте,— похвалив я.— Є новини про загублений перелік багажу з поштового Дарджилінга?

— Боюсь, ні, сер. Продовжуватиму питати.

Я відпустив його і почав читати про «Джугантар». Класична оповідка, як від початку нешкідлива група людей перетворилась на значну терористичну загрозу. Перші теки містили переважно звіти з місць злочину, де сталася незначна крадіжка або когось задушили. Пізніші матеріали демонструють перехід до озброєних нападів і більш складних злочинів. Вони почалися з пограбувань таксі і закінчилися пограбуваннями банків. Прибуток від цих нападів ішов на оплату зброї і частин для бомб. Щодо вбивств, то жертвами стали переважно поліцейські, більшість із них місцеві, і кілька незначних британських урядовців. Що цікаво, вказувалась і кількість невдалих спроб убивства. У більшості випадків, терористи навіть не наблизилися до обраних жертв через сміхотворно незграбні дії, або ж зброя зрадила, чи то їх викрили інформатори.

Крім звітів із місць злочину було кілька звітів розвідки. У них робили припущення щодо ієрархії в організації та її структури, викладали інформацію про регіональні осередки по всій Бенгалії та їхні контакти з терористичними фракціями в інших частинах Індії. Очолював групу бенгалець на ім’я Джатіндранат Мухерджі, якого індійці називали «Багха Джатін» — «Тигр».

Під час війни діяльність «Джугантара» значно активізувалась, і кілька останніх тек були присвячені виключно періоду 1914-1917 років. Схоже, Тигр бачив у війні сприятливу нагоду вигнати британців із Індії, і кілька звітів були присвячені нападу, який він і його люди влаштували на склади компанії «Родда і К°», де зброї було найбільше в Калькутті. Вони втекли з десятьма ящиками зброї та амуніції, включаючи п’ятдесят маузерів і сорок шість тисяч одиниць боєприпасів.

Утім, більшість документів стосувалася так званої «німецької змови», плану придбати зброю у кайзера, захопити Калькутту і підняти повстання індійських полків по всій Індії. Описувалися зв’язки групи з повстанськими індійськими організаціями аж у Берліні і Сан-Франциско, детально викладали, як через ці організації проводили оплату перевозки зброї. Урешті-решт групу скомпрометували шпигуни, що працювали на військову розвідку, і повстання в Бенгалії та Пенджабі придушили на самому початку. Мухерджі з п’ятьма своїми приятелями зачаївся, і знайшли його біля Балазора: зрадили місцеві. Підключилася військова розвідка, Мухерджі і ще двох смертельно поранили. Ще двох узяли в полон. Один утік. Беной Сен.

Я взяв документи Сена. Кілька фактів і жодної світлини чи хоч намальованого портрета. Більшість інформації стосується його відношення до ранніх нападів. Пізніше з’явилися чутки, що він відіграє не останню роль у плануванні операцій, але нічого конкретного. Військова розвідка, маючи кращі ресурси і шпигунів серед членів «Джугантара», мабуть, знає