Абір Мукерджі - Людина. що підводиться, Абір Мукерджі

про цього чоловіка значно більше. Мусимо отримати допуск до інформації про нього. Цікаво, чи їхня обіцянка надати яку завгодно допомогу поширюється на ці документи? Чомусь я сумніваюсь.

Задзеленчав телефон. Я підняв слухавку. На іншому кінці лінії важко дихав Деніелз. Комісар може прийняти мене у своєму кабінеті за десять хвилин.

Я сидів перед порожнім кріслом лорда Таггарта, прислухаючись до повільного цокання годинника в кабінеті. Лорд Таггарт запізнювався, і Деніелз не пояснив чому. Тож я сидів, а величний король Ґеорґ V дивився на мене зі свого піднесеного місця на стіні. Двері відчинилися, й увійшов лорд Таггарт, срібні ґудзики щойно випрасуваної форми спалахнули в сонячному світлі.

— Перепрошую, Семе,— сказав він, жестом запросивши мене сісти, і важко опустивсь у шкіряне крісло.— Що маєш для мене?

Я розповів про зустріч з інформатором Дігбі і що тепер у нас з’явився головний підозрюваний в особі Беноя Сена.

Зачувши ім’я Сена, він нашорошився.

— Отже, старий лис нарешті повернувся додому,— сказав він скоріше собі, ніж мені, і продовжив: — Гарна робота, Семе. Даю тобі дозвіл скористатися будь-якими засобами, щоб його вистежити. Роби те, що мусиш. Я так довго на це чекав, що не хочу, аби він знову вислизнув крізь пальці. А я тим часом проінформую лейтенант-губернатора про наші успіхи.

— Може, краще зачекати, доки не схопимо Сена? — насміливсь я зауважити.

Таггарт похитав головою.

— Ні. Може, це і здається слушним, Семе, але такий хід може поставити хрест на кар’єрі усіх нас, якщо лейтенант-губернатор дізнається, що ми приховували від нього інформацію. До того ж Сена можуть допомогти знайти інші його служби.

— Іще одне,— сказав я.— Гадаю, Сен може бути пов’язаний із нападом на поштовий Дарджилінга.

— Продовжуй.— Голос Таггарта був таким спокійним, немов я розповідав про найприроднішу річ у світі.

— Підозрюю, що напад здійснили терористи, а не дакоїти. Це єдине пояснення, яке має сенс. Нападники шукали щось особливе, що мало б бути у сейфах потяга. На щастя, у сейфах нічого не було. Дакоїти не пішли б із порожніми руками. Вони принаймні позабирали б коштовності у пасажирів. А от терористів дрібні крадіжки не цікавлять. Як мені сказали, це образило б їхнє почуття справедливості.

— Що ж вони шукали, Семе? — поцікавився комісар. Немов хотів наштовхнути мене на відповідь, яку сам уже знав.

— Можу припустити, що їм потрібна була готівка. І багато. Її й хотіли знайти у сейфах.

— Чому ж тоді не взяли поштових мішків?

— Час,— сказав я.— Щоб отримати гроші за цінні папери, потрібен час.

— Це означає, що готівка їм потрібна терміново,— продовжив Таггарт.— Які висновки з цього можеш зробити?

Відповідь була очевидною:

— Шукають можливість укласти договір на постачання зброї. Якщо цей Сен раптом повернувся до Калькутти і він стоїть за цим нападом, схоже, убивство Мак-Олі — лише перший постріл у великій і кривавій битві.

— Мусиш поділитися своїми висновками з військовою розвідкою,— кивнув Таггарт.— Якщо ти маєш рацію, ми зіткнулися із чимось значно небезпечнішим, ніж я передбачав. Сена і його когорту потрібно зупинити, доки вони не поклали початок терору. Беріться за роботу, капітане.

Я підвівся і попрямував до дверей, але на півдорозі зупинився й обернувся.

— Ви знали, чи не так, сер?

Таггарт підвів на мене погляд.

— Знав що, Семе?

— Що напад на потяг не просто зухвале пограбування дакоїтів?

— Підозрював, Семе. Я не знав. Коли вже на те пішло, і досі не знаю.

— Чому ж не заявили про свої підозри раніше?

— Довіряю твоїм висновкам. До того ж, якби я натякнув, що це може бути справою рук терористів, усі матеріали передали б до рук військової розвідки. Тобі й нюхнути б там нічого не дали. Мені, до речі, теж.

Я подякував за відвертість і повернувся до свого кабінету. Сумна ситуація, але, на мою думку, є в ній дещо і на нашу користь. Сейфи були порожніми. Це означає, що Сен і досі не отримав фінансів для купівлі зброї. Отже, ми маємо шанс. Мусимо тільки знайти його першими, аніж він знайде гроші.

Сімнадцять

а березі ріки на південь від міста розташувався форт Вільяма. Резиденція східного командування армією, а ще штаб-квартира військової розвідки, підрозділу «Н». Ми з Банерджі сиділи на задньому сидінні поліцейського автомобіля і прямували туди.

— Генерал Клайв наказав перебудувати його після битви під Плессі,— дивувався Банерджі, коли ми під’їжджали по обсадженій пальмами алеї до Казначейських воріт форту.— Це коштувало понад два мільйони фунтів. А звідси жодного пострілу не зробили.

Форт надто відрізнявся від інших військових баз, які я будь-коли бачив. Почати вже з того, що тут було своє поле для гольфу. Може, це й пояснювало такі великі витрати.

— А що місцеві думають про Беноя Сена? — запитав я.

— Ну,— завагався Банерджі,— після смерті Багха Джатіна Сен став народним героєм. Його бачили майже в усіх містах між Силгетом і Сандарабаном: молиться за селян і закликає кару Божу на корумпованих урядовців. Його називають Привидом. Наполовину Робін Гуд, наполовину Кришна. Селяни його обожнюють. Саме тому він і переховувався понад чотири роки, незважаючи на кругленьку нагороду за його голову.

— А чи не ходять чутки, що останнім часом він повернувся до терористичної діяльності?

— Мені про це невідомо, сер, але таке поліцейському навряд чи розкажуть.

— А яке ваше враження про цю людину?

Банерджі на мить замислився.

— Гадаю, після смерті Джатіна й інших ватажків люди перетворили Сена на легенду собі на користь. Для тих, хто чекає жорстокої революції, він боєць за свободу, який може перехитрити британців і надихнути народ. Символ того, що боротьба триває. Він їм потрібен, щоб зберегти власну гідність. Водночас для британців, принаймні для «Стейтсмена» і його читачів, він таке собі пугало. Утілення всього, що їх лякає, кровожерливий комуніст, який не заспокоїться, доки не буде вбито або вислано з країни останнього англійця. Він служить чудовим виправданням таким речам, як закони Роулетта. Особисто я вважаю, що він ні те і не інше.

Ми зупинилися біля перевірочного пункту Казначейських воріт. Форт Вільяма справляв враження. Споруда у формі зірки займала три квадратні милі, була збудована з цегли і вапна, у ній розміщувалися тисячі військових і службовий персонал. А ще це місце ганебно відомої калькуттської «чорної ями»[33],